буває раз на все життя.. і то із неба

Чи знаєш ти, як сильно душу б`є безжальний дощ?
Так – ніби він завжди чекав лише мене.
А як болить зимовий спокій нашого вікна,
Ніжно пастельний, як твій улюблений Моне.

Дышу осколками звёзд.

Вино – маленькое озеро в большом бокале – смотрит на меня сквозь стекло.

Розы.. охапкой в вазе.

Мелодия сквозь вечер. Струится, обволакивает, звенит на кончиках ресниц и колет подушечки пальцев..

 

Забути все, здається, я б ніколи не зумів
Новий дзвінок скидає відлік волі на нулі.
І погляд твій — він вартий більше ніж мільйони слів
Вічно далекий, як і твій улюблений Далі

И вспоминается то, что случится. И забывается то, что сбудется.

Пьяные, сумасшедшие, счастливые мы.

Гордые, глупые, смешные.

И кошка улыбается во сне.

А ветер играет с деревьями на раздевание. Он доказывает осень. И побеждает. Потому, что действительно осень. И никуда от неё не деться. Даже жёлуди снимают перед ней круглые шляпки.

Ты победил.

Это я – ветру..