піпа

Десь з пару тижнів ми в родині спілкуємося рідною мовою. Вирішили почати з себе. Виявилося, це такий кайф! До речі, я з батьками завжди розмовляю українською, але це все ж таки був суржик. Тепер слідкую за чистотою мови. Спочатку ми навіть до Гугла за допомогою зверталися – забували правильну вимову того чи іншого слова. Іноді, за звичкою, переходимо на російську, але таке стається вже рідше.

Ми помітили велику перевагу в спілкуванні державною мовою, особливо коли сваримося – українською виходить не так жорстко та грубо, як тоді, коли вживаємо російську.

 

Яну та Марійці легше, бо в них українська школа. А ось Мілі важко. Мені соромно, що я їй показувала мультики, де персонажі розмовляють англійською, але зовсім не дбала про те, щоб навчити дитину мові країни, в якій вона народилася та живе. Виправляю свою помилку.

Тепер в нас завівся маленький азіров – це Міла. Вона ненавмисно перекручує деякі слова.

Одного разу донечка спитала в мене:

– Ти чия мама?

– Я мама Марійки, Яна та Міли.

– А ще чия?

– Більше нічия.

– Ти ще мама піпи.

– Піпи?!

– Так! Ти мама піпи!

– А хто це – піпа?

Міла переходить на російську, щоб я її зрозуміла:

– Ты мама папы! Піпа – это папа!

разные ценности

Я спокойно отношусь к Крыму. Природа замечательная, море и всё такое, но услуги для туристов (а я там могу быть только туристом) неуместно дорогие, всё как-то по-совковому и бездарно преподносится. Короче, в Турции, мне, как туристу, лучше, приятнее, приветливее. Поэтому в Крым вообще не стремилась и не стремлюсь.    Но.. Как у туриста, у меня есть выбор. А если ты житель полуострова – то всё намного сложнее. Простите меня за сепаратистские мысли, но мне Крым – как территория вообще пофигу. А вот до боли в сердце, до самой души мне не всё равно, что делать теперь татарам – потрясающему народу, которым восхищаюсь, который уважаю. Мне до слёз страшно за военных, которые никогда не станут служить россии – ведь присягу дважды не дают (они же не блядский “беркут”). Я переживаю за крымчан, которые не хотят быть гражданами путинского логова. Что делать им?

В то время, как мы собираем деньги, письма поддержки для наших военных и их семей, в то время, как предлагаем жильё и помощь жителям Крыма – беженцам своей же страны, которые боятся и не хотят оставаться на полуострове, мне в личку пишут ликующие россияне: “Крым вы потеряли. Он наш!” И никто из них не сказал ни слова о людях.. Главное – земля, расширение территории.. эх..

В то время как я все глаза выплакала из-за тревоги о наших военных, из-за сочувствия татарскому народу, который гонят с их земли, мои виртуальные российские “друзья” рады, что “забрали” “у меня” Крым, что они меня “победили”..