..

Постійно було враження, що Львів водив нас за руку, відкривав перед нами душу, піклувався про нас на кожному кроці.
Коли вже прощалися з містом, попри включений навігатор, якось так сталося, що Єгор звернув не там, і ми поїхали незрозуміло куди – таке враження, що Львів хотів показати нам свої куточки, де ми ще не побували. Усюди квіти та жовто-блакитні прапори. Видовище неймовірне..
Одного разу я залишила біля сувенірного магазинчику рюкзак з грошима та речами. В шопінговому екстазі пробула хвилин п ятнадцять в середині магазину, купила дитині вишиванку, і раптом зрозуміла, у чому прикол. Вискакую на вулицю, а там спокійно чекає на мене мій дорогесенький рюкзак! Повз нього ходять сотні людей, а він стоїть собі і нікого не чипає. Це Львів, друже..
Коли виїжджали зі Львова, зупинилися перед закритим шлагбаумом. Чекали доки проїде поїзд. Стоїмо довго, дуже довго.. Я починаю дивитися по сторонах. І бачу праворуч двоповерховий приватний будинок, а на ньому в стіні діва Марія, навіть не знаю як сказати, ніби вмурована.
І таке тепло в душі з явилося.. Шлагбаум одразу піднявся, і ми поїхали далі. Так враження, що Львів притримав нас, щоб показати цю красу. Ніби благословив.
Я дуже люблю такі маленькі дива. Ділюся ними з вами
Ось цей будинок