Україна

Їхали вчора по неймовірній Україні. У високому блакитному небі кружляють парами лелеки. Моря пшениці, жовто-веселих соняшників, кукурудзи. Мости жовтоблакитні! Великі, маленькі – усі пофарбовані, яскраві, сонячно-сині! Церкви куполами пускають сонячні зайчики у небо. Усе дихає гармонією. Земля наповнена силою та спокоєм. Це якийсь надзвичайний український дзен. Поїздка – немов медитація.

Раптом я виринула із нірвани, і запитала Єгора, що за місто ми проїжджаємо.
Виявилося, це Сміла. Дивлюся праворуч, а там площа, на якій узимку один-самісінький стояв чоловік. Пам*ятаєте? Він єдиний був цілим Майданом на все місто. Ми навіть хотіли до нього поїхати декількома машинами, щоб подякувати йому за Підтримку та натхнення, які він давав нам, стоячи там посеред площі, в мороз. Але почалось пекло 19-20 січня, і ми залишилися у Києві.

Моя Україна, я не втомлюсь зізнаватися Тобі у любові. Ти красуня! Тебе намалював Бог і закохався у свій шедевр.