Друзі знову зробили подвиг – дістали каску для сина колеги Єгора. Не нову каску, але якісну.
Повезли її мамі хлопця. Нам назустріч вийшла маленька, тендітна жіночка з великими очима. На руках в неї хлопчик, років двох, поруч вісьмирічна дівчинка – діти її сина..
Вона так раділа тій касці..
Теплий український вечір. У повітрі пахне осінню. Спокій і тиша навколо, а в душах вибухає тревога, біль, безвихідність. Перед нами стоїть маленька мама хлопця, який йде на війну. Його малюк та донечка тиснуться до бабусі. Серйозні, симпатичні, такі маленькі..
Мамам треба дарувати квіти, а не каски для їх дітей..
Господи, як це витримати?
флешмоб продовжується
Зі школи повернулася щє одна дитина, тобто бєсючка форева!
До речі, неймовірні відчуття.. Ніби то день знань, дитяче свято, але навіть шкільні заморочки стали у цьому році урочисті не тільки офіційно, але й душевно. Діти всім серцем співають гімн, розуміють, що Батьківщина – це не щось абстрактне, а кожний з нас і є Україна. Тобто перше вересня стало патріотичним. Мабуть, таким чином ми плекаємо надію, що наші діти – наше майбутнє, будуть жити в вільній країні. І коли бачимо їх у вишиванках, хором співаючих народні пісні, чітко усвідомлюємо, що все буде Україна.
першовересневий
Ну що, мамашки, першовересневий флешмоб почався?
Перший дєть повернувся зі школи. Увєковєчіваю.
Коли Їхали за Яном, діти великі й малі кричали нам: “Патріоти!!!”
P.S. У когось навчання, а у деяких дівчаток по розкладу – стрибання на батуті, бо хто не скаче, той москаль.
