Місяць: Листопад 2014

https://www.facebook.com/notes/%D1%8F%D0%BD-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BE%D1%82/%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%BD-%D0%BD%D0%B0%D1%88%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%83/1410805462542680?pnref=story

Почти четыре недели назад я положила на могилку Феечке жёлтые хризантемы. Они до сих пор свежие, не вянут.
Мой мир стал меньше на целую кошку, на целого друга. Думала, душа за последний год уже обезвожена, а нет – плачется. По людям, по Украине, по Фейке.
А в полуметре от могилки появились цветы. Только что их нашла.

Марійка:
– Я сьогодні вночі плакала – сумувала за Фєєчкою.. Фенікс прокинувся, подивився уважно, підповз ближче і торкнувся лапкою мого рота. Я одразу припинила плакати!
Зняв душевний біль лапкою..

Война подбирается к нам бесконечной очередью беженцев в центре города, заглядывает в наши окна осенью, обозначает своё присутствие раненными в госпиталях, бьёт в душу похоронами воинов.
“С нами этого не случится”. С нами это уже случилось..
Война неотвратимо ползёт по улицам, метит территорию безымянными могилами, давит судьбы. Разрушает всё на своём пути как карточные домики, побеждает наши сердца ненавистью и страхом, зарезает землю снарядами, осколками.
А вверху вечное небо. А внутри плачет Бог.

Феникс – котик-воин. Он вступает в битву со всем, что встречается на его непростом жизненном пути – со стулом-великаном, с коварным носком, притаившимся в недрах шкафа-пещеры.. Котёнок бесстрашно борется с подозрительно валяющейся на полу игрушкой, загрызает проходящую мимо ногу, вступает в неравный бой с кроссовком и шнурками-змеями.
Жизнь котёнка полна опасностей – например спящая кошка Муза. Огромная, чёрная, неподвижная. Феникс выгибает спинку, бочком подходит к чудовищу. Чудовище открывает жёлтый глаз и сладко.. то есть зловеще, потягивается. Зевает. Но острые клыки монстра не пугают малыша. Он мужественно вцепляется в конечность врага. Враг брезгливо отряхивает лапку от назойливой шмакодявки, и поворачивается на другой бок.
Доблестный Феникс не привык сдаваться, он разбегается, чтобы снова атаковать монстра, но неожиданно встречает свой хвост и отвлекается на погоню за ним. Хвост, как всегда, убегает от бравого котёнка. Трус!
Кого бы ещё победить? Феникс оглядывается в поисках соперника. Крышечка от йогурта – лёгкая добыча, зато с ней весело играть в футбол. А после футбольно-крышечного перерыва можно совершить очередной подвиг – напасть на рюкзак Маши, толстый, с ремнями-щупальцами. Феникс обезвреживает каждый из них по очереди, перегрызает глотку игрушке и замечает Йогу.
Йога кошка пожилая, но лютая. С ней лучше не связываться, но это правило для слабаков, а Феникс – герой. Он сидит в засаде под свесившейся с кровати простынёй. Пенсионерка Йога, поигрывая бёдрами, обходит свои владения. Феникс обрушивается на неё маленьким смерчем. Йога получает инфаркт, а Феникс – пощёчину. У завоевателей мира вообще судьба непростая. Но Феникс готов к тягостям жизни. Взъерошенный, шёрстка дыбом, он снова наступает. Старушка Йога с ворчанием: “Ох, молодёжь..” прыгает в кресло.
Кстати, кресло! Новая вершина, которую срочно надо покорить..

– Мила, если тебе нечем заняться, можешь поиграть куклами, кубиками, Лего..
– Нет, я лучше поиграю Машей.

Мої старші діти – пластуни. Кожного тижня у них збори та всякі цікавості.
Вчора групі, в яку ходить Марійка, випала чудова нагода відвідати обсерваторію Академії наук України.
Так як наша машина не дуже добре себе почуває (як і я), то викликали таксі. Водій попередив, що в нього на навігаторі нема адреси, за якою знаходиться обсерваторія. Поїхали наощупь. Якийсь парк, чи ліс. Темно, стрьомно.
Кажу таксісту:
– Я боюсь.
– Це ви мене сюди завезли, – посміхається.
Все ж таки добралися ми до пункту призначення. А ще нікого немає. Ми одні такі пунктуальні, що аж противно. І холодно. Так як я сопливо-грипозно себе почувала, то хотіла одразу тікати додому з таксистом, але ж не могла кинути дитину одну посеред лісу, зірок та маньяків. Тому кинула таксіста.
Стоїмо одні-однісінькі з Марійкою посеред ночі та осені. Раптом з якоїсь машини виходить дядько і запрошує нас погрітися. Це виявився батько дівчинки з Пласту. Спас нас від лютого очікування.
Нарешті всі зібралися. До нас, немов зі сказки, вийшов високий дідусь з довгими сивими вусами та доброю посмішкою. Стопудово це був чарівник. Він повів нас в приміщення, де рухається стеля та живе величезний телескоп. І дорослі, і діти по черзі дивилися на місяць. Він немов сплющений пористий шматок золота. Дідусь відповідав на питання пластунів, вражав своєю мудрістю. та спокієм.
А потім для нас відкрили музей! Ми тримали в руках камінчик – шматочок астероїда та осколок від метеоріту! Це ж і є часточка зірки, що впала! Загадували бажання про мир в Україні та світі. Дідусь розказував нам про життя зірочок. Виявилося, коли вони з*являються, і ще маленькі, то поводять себе як малюки – багато рухаються, лізуть туди-сюди, дуже буйні. Потім дорослішають та живуть довго і нудно. Навколо зірок в космосі є багато речовини. Деякі з зірок поводять себе нерозумно і жадібно, вони хапають, тягнуть в себе все, що є навколо, їм постійно мало, тоді рано чи пізно стається вибух – таким чином у Всесвіт повертається все, що було нажито непосільним трудом.
А ті зірочки, які беруть з космоса трошки, стільки, скільки їм потрібно, живуть дуже довго та старіють потихеньку. Їх світло поступово згасає, і вони перетворюються на головєшки, що мандрують, літають по Всесвіту.
А ще зірки дихають. Іноді їх вдих чи видих триває десять тисяч років..
При розвалі Радянського Союзу, Росія забрала в України потужний телескоп, а при анексії Криму – ще один.. “Тепер, щоб поїхати подивитися в свій телескоп українським науковцям потрібно їхати у відрядження, де треба платити тридцять доларів за добу. Такі гроші директору нема де взяти”, – каже сивий дідусь.
В музеї стоїть величезний німецький телескоп, але на ньому не можуть працювати, бо потрібні пластини, вартістю тридцять п*ять баксів кожна. На ніч потрібно десять пластин, таких грошей у обсерваторії нема. Тому класний телескоп стоїть без діла, просто як музейний експонат. Сумно..
Це був неймовірний вечір-подарунок, в компанії дітей та дорослих, які, слухаючи вусатого звіздаря, теж стали малюками на цілу годину. Дякую за пригоду!