Сергій

Я не знала, як написати, але ж є, що сказати..
Сергій Оврашко. Динаміт.
Були з ним в суді, коли арештували айдарівців, які везли злодія, а в злочинності звинуватили їх.. Судили вночі, прокурор в бронежилеті ніс брєд, але це інша історія..
Динаміт.. Він виділявся серед людей. Невиликого зросту, але велетень душею, потужній неймовірно. Ходив з костилями, але відчувалось, що він найсильніший. Дуже заморений, але за своїх стояв до кінця.. Дивився в очі, посміхався сонцем, хмурився грозою, багато палив на перервах.
Як же боляче йому було.. Ні, на свої важкі рани він не звертав уваги. Йому боліло за хлопців, за несправедливість цю жахливу, за те, як ставляться до патріотів можновладці.
Я спостерігала за Сергієм, засмученим, але незламним. До самого ранку він був з айдарівцями, як старший брат, як янгол-охоронець. Клав голову на руки, що спиралися на костилі, закривав очі.. І таким все дрібним, пустим ставало навкруги – пафосний суддя, переляканий прокурор, сцикливі менти, що приховували свої обличчя.. Тільки цей смертельно зморений чоловік, мужній, справжній, щирий, тільки він мав значення.
Мені пощастило – на декілька годин життя звело мене з людиною-глибою. Я дивилася на нього, слухала його, грілася від його внутрішнього вогню. Здавалося, якщо Сергій поруч, у нечисті нема шансів на перемогу.
І знаєте, він досі поруч з нами. Назавжди. Не віддасть Сергій Україну, бо герої не тільки не вмирають, вони ще не здаються і не кидають своїх побратимів. Я це бачила на власні очі, тієї ночі, коли Сергій стояв за хлопців до перемоги.

сердечко

А в мене в машині живе жовтоблакитне сердечко, створене руками доброї чарівниці Mariia Kamenska Ще один оберіг від подруги, з якою мене познайомив Майдан.
До речі, Марія за декілька днів зробила 125 (!!!) сердечок для воїнів світла і добра. Ці сонячні частинки її душі будуть берегти життя наших захистників на передовій

я щаслива

Фарширований подіями день.. Приємна втома, але трошки болить голова. Раптом Ян включає пісню:
Роки летять і час біжить
Його нажаль не зупинить
А мама все чекає нас
Нажаль минув той час..
Обіймаємо з сином один одного. Підходить Марія, притискається до нас.
Дякуємо тобі мамо
Що за нами доглядала
Та ночами ти не спала
І так тяжко працювала
Ми цілуєм тобі руки
Ними ти нас годувала
Дякуємо тобі мамо
Що життя подарувала..
Міла кидає розмальовку, біжить до нас. Беру донечку на руки. Стоїмо в колі, переплітаємося посмішками, радощами, долями, а над нами летить пісня про маму. Цілую кожного з дітей, дивлюся в їх очі – в них відзеркалюється любов.
– Яка ж я щаслива, – пригортаю сина та донечок до серця.
Марійка усміхається хитро:
– Хочешь ще одну дитину?