Коли наближається субота, я даю собі слово відпочити, поспати хоча б шість-вісім годин, але у вихідних на нас завжди інші плани.
На світанку Єгор забрав на вокзалі передачу від мами з горіхами та сухофруктами для бійців, потім помчали на баскетбольні змагання Яна, які вже стали щотижневою традицією. Звідти завезли Мілу на передноворічну тусовку для малят, де вона до сліз злякалась баби-яги, і тільки сніговик зміг заспокоїти дитину і спасти її від психологічної травми.
Дівчатка-пластуни робили сьогодні енергетичні батончики для воїнів. Змішували фініки, ізюм, горіхи, кунжут з медом, гарно упаковували. Ян попросився допомогти дівчаткам – подругам Марійки. А звідти поїхав на свої збори, де хлопців вчили в*язати пластовий вузол і показували як розрізати мотузку без ножа чи ножиць, тільки за допомогою сили тертя.
Марійка поїхала вчити свою улюблену японську мову. Сьогодні знову пощастило – з ними ділився знаннями справжній японець!
Потім завезли в Армію SOS безліч листівок від дітей зі школи, де навчаються Ян з Машундріком. Всі ці малюнки-оберіги, привітання і благословення від маленьких укрів відправляться до воїнів на передову.
Дуже зморені, ми пішли до машини, щоб нарешті їхати додому, аж раптом щось сталося з сигналізацією – сирена заголосила на весь Київ. Ми стояли перед волонтерським складом, посеред зими і морозу, а наше авто істерічно волало та світилося, як гірлянда, в темряві..
Єгор розібрав півмашини, але все марно. Якщо ви чули скаженне виття сирени в ночі, це були ми.
Але нас чекав хеппі- енд. Машина порепетувала хвилин двадцять і заспокоїлась – мабуть збунтовалась проти такої жорстокої цілодобової експлуатації.
..Нарешті ми вдома, де гасають кошаки, мерехтить вогниками ялинка, і Міла емоційно розказує, яка все ж таки неприємна була баба-яга
