Проїхалась зранку в маршрутці. Прозріла. Мільйон вражень. В таких позах і асанах стояла, що йога відпочиває. Тут тобі і силові навантаження, і вправи для балансу + нехила розтяжка.
А ще в громадському транспорті дуже легко влаштувати своє особисте життя. Знайомляться, залицяються наввипередки: ” А вы знаете, я когда-то был романтиком” (вимовляється томно зітхнувши). Почувши у відповідь: ” А моєму чоловікові вдається бути романтичним не зважаючи на шістнадцять років шлюбу і троє дітей”, неромантік зрозумів, що це тупікова вєтвь знайомства, але не здавався:
– А у вас вообще счастливая жизнь?
– Дуже-дуже щаслива.
– Я вижу у вас линия судьбы сильная.
Наступний чувак, який приліг на мене в утрамбованій тілами маршрутці, спитав загадково:
– А вы знаете что сближает мужчину и женщину?
– Любов? – наївно сказала я.
– Общественный транспорт. Мы сейчас проезжаем мимо корпуса КПИ, в котором я учился.
– Мій чоловік теж вчився в КПІ, тільки в іншому корпусі.
Корочє відбивалась важкою артилерією – Єгором.
Ще в транспорті буває релакс. Коли верталась додому, їхала в порожній маршрутці. Спостерігала з вікна за людьми, містом, підглядала за водіями в машинах. Такий собі маршруточний дзен.
А ще можна їхати і посміхатися світу, березню, сонцю – прикольна духовна практика до речі.
Блог Наталі Снігур. Проза, Поезія, Нотатки, Щоденник