Українці так і не зрозуміли своєї сили.
Порошенко, Коломойський були всі ці роки, а України не було. Вона з*явилась, коли з*явилися люди, готові не тільки за неї вмерти, а ще й жити за неї гідно.
Невже ми не усвідомлюємо, що олігархи доять цю країну? І ніколи, розумієте, ніколи, вони не зроблять її благополучною. Вони не робили цього ні до Майдану, не будуть робити і зараз. Процвітання Батьківщини в наших руках, українці, це очевидно. Олігархи тільки заважають, пригнічують наш порив. Не буває хороших олігархів. Їх цінності – влада, тому і мітять територію, гризуться за вплив на маси. Якщо ми не будемо масами, вони не зможуть впливати на нас.
Люди, схаменіться. Вам не набридли ці ігри престолів? Не підтримуйте порошенків, коломойських. Вчиться на помилках регіона, який підтримував ахметова, на дурісті країни, яка молиться на Хуйло.
Краще підтримайте воїнів, волонтерів, хворих дітей, немічних, безправних стариків, безпритульних тварин. І побачите, станеться диво – царі здуються, а Україна одужає, тому що суспільство буде здоровим..
неНаташа
Меня назвали Натальей. Но близкие люди никогда меня так не зовут. Тата, Таточка, Ната, Снегурочка, мама, но только не Наташа. У нас в школе в первом классе учились семь Наташ, поэтому, когда произносили это имя, то скорее всего, звали не меня. Я даже на него не реагирую. Чужое оно. Красивое, но не моё.
Дело в том, что когда я родилась, мой старший брат был влюблён в девушку Наташу. Мама собиралась назвать меня Кирой или Валерией, но Серёжа просил, чтоб Наташей — в честь его любимой. Мама не хотела, но позвонила моя бабушка (а бабушка всегда добивалась чего хотела), и сказала маме: «Тобі що жалко назвати дівчинку так як хоче дитина?» Дитина — это мой семнадцатилетний брат. И мама сдалась, но дала мне подпольную кличку «Таточка», которая и стала моим родным именем.
Серёжа разлюбил ту девушку, а я так Наташей и осталась.
P.S. А папа хотел назвать меня Марией, так звали его маму. И я чувствовала себя именно Марией. Когда родила доченьку назвала её Машей. И тогда это имя, словно, отпустило меня, словно успокоилось.
А вы ладите со своим именем?