Місяць: Квітень 2015

Ян повернувся з трьохденних баскетбольних змагань. Зайняли друге місце.
Як швидко дорослішають діти, стають спортсменами, одружуються.. Не встигнеш опам*ятатися, а ти вже бабуся з охапкою внуків.
А поки що син вдома, змужнілий, сповнений пригод та вражень. Їсть запіканку, показує фотки з мандрівки, грається з котом. Привіз нам подарунок – солодощі.
Життя, в тобі прикольно

Утро субботы началось с цветов. Мама передала их поездом. Они родом из Эдема, который мама создала на даче своими руками. Там буйство красок, поют птицы и жабы. Там живёт змей-искуситель Уж – изумрудные ящерки ныряют от него в траву, а потом снимают стресс, медитируя на тёплых камнях, нагретых южным солнцем Украины.
Букет, подарки и пирожки Егор встретил на рассвете и привёз домой. От любви мамы не спрятаться, не скрыться. Она доберётся до нас поездом, почтой, а если надо будет – пешком дойдёт.
Подростки радуются, когда предки едут на дачу. А если ты сам родитель, то балдеешь, когда на дачу отправляются дети. Мы с муженьком кайфуем. Бабушка с дедушкой забрали девок за город, Ян уехал совершать баскетбольные подвиги аж под Винницу, а мы с Егором весь день ели только пирожки и спасали букет от кровожадного Феникса.
Вечером открыли бутыль кваса и голышом смотрели как Усик карал москаля. Не знаю как там было в Палаце спорта, но у нас эмоции зашкаливали, мы орали: “УСИК! УСИК!!!”, пели гимн, получили один инфаркт на двоих и як скажені радовались победе.
Делюсь с вами цветами, которые ехали через полстраны, чтобы передать частичку маминого тепла.
Дня, полного любви вам, укры

Художница Лена Лиговская нарисовала портрет Маши.
Невероятно приятный сюрприз 🙂

Мила в вихре игры.
Бегает по дому, целеустремлённая, щёки румянятся, глаза сияют отвагой:
– Всё понятно! Лошадка не в зелёном лесу, а в опасности! – ребёнок останавливается, призадумывается: – Как же мы спасём её, если не знаем где эта опасность?!
Через пару минут Мила сидит довольная, за столом, жуёт хлеб с маслом.
Спрашиваю:
– С лошадкой всё хорошо?
– Да, сначала она была в опасности, а теперь дома.
***
Маша любуется Милой:
– Ты такая красивая.. В тебя всегда будут влюбляться мальчики.
– Мальчики? – разочаровалась Мила. – А как же принцы???

Папа.. У меня остались только воспоминания. Я пересматриваю их в памяти как домашнее видео. Уютные, документальные фильмы из прошлого века.
Вот кусочек пазла моей пятой зимы: я, тепло одетая, закутанная в плед, сижу на санках, и прижимаю к сердцу Яшу – игрушечную обезьяну, которую папа привёз мне из командировки.
Я обрушила на Яшу свой неистовый материнский инстинкт – одевала, кормила, воспитывала. И вот сейчас мы летим с ним на санках, запряжённых моим большим папой. Яша ловит снежинки красным ртом, а я смотрю на огромные подошвы папиных ботинок. Они так вкусно хрустят, когда папа мчится по белой, словно посыпанной сахаром дорожке. Вокруг всё обещает сказку. Тёплый свет фонарей гладит морозный вечер, а в санках, чтобы не спугнуть это волшебство, притихла я. Пальцы ног деревенеют от холода, сердце замирает от счастья. Обнимаю Яшу ещё крепче, и мы вместе с ним смотрим как впереди по северному сиянию бежит папа.

Марійка з кавовим зернятком в зубах робить мені каву:
– В мене такий кофєйний настрій!

***
Ян:
– Буває так, що в телефоні немає зв*язку. Ти шукаєш його, шукаєш – там нема, тут нема. Раптом бац! – знайшов. Сьогодні в школі я вловлював натхнення головою. Ніби антеною. Воно зовсім не вловлюється в туалеті і в коридорі – я перевірив. Потім пройшов по класу, і зловив його на останній парті біля вікна. Там натхнення по п*ятибальній шкалі – п*ять рисочок.

Подивилися “Незламну”. Мені не сподобалось. Ідея, сюжет хороші, але якесь все таке не справжнє.. Ніби листаю глянцевий журнал про війну. “Поводир” мене зачепив, залишив в душі слід, а “Незламна” стала розчаруванням. Зато тепер в мене є СВОЯ думка про цей фільм.
Батьки привезли Паску і крашені яйця. Сказали з*їсти в неділю, не раніше. А з нами так не можна. Де взяти ту силу волі, якщо перед тобою стоїть і пахне великий здобний хліб? А глазурь? Як це винести, люди добрі? Корочє, з*їли ми з Яном цю смакоту. Ні один мускл не дрогнув на обличчі Марії, яка поститься. Я в шоці від цієї дитини.
Єгор купив дві гігантські паски. Одну з я ких ми теж майже злопали. До Великодня залишився день і одна пасочка. Зараз поснідаємо нею.
А поки ми грішимо направо й наліво, Ян фотографує весну. Все подвір*я у фіалках. Я знаю, це наша киця Фєєчка посилає нам свою любов. В жовтні ми похоронили її біля дому. Поруч з могилкою серед осені та холоду спалахнули лісні фіалки. Зараз ці квіти усюди. Філковий килим. Фєєчка, пам*ятаємо..

Ще один доказ того, що Марійка в минулому житті була японкою. Вчора в школі розповіли дітям про хайку – трирядковий неримований вірш, що складається з сімнадцяти складів. В першому рядку повинно бути 5 складів, в другому – 7, в третьому – 5.
З Марії посипались сузір*я хайку. Вона отримала вищу оцінку в класі.
Наприклад:

Сакура цвіте
Все ожило навколо
Весна прийшла вже

Зима прекрасна
Сніг усюди білий сніг
А вітерець дме

І моє улюблене:

Бачить вона все
У осені є очі
І натхнення є.