Міла почала ходити до садочка.
В один з перших днів мене попросили прийти раніше – почекати надворі (на всяк випадок, якщо Міла захоче до мами, щоб одразу її забрала).
Я сиділа на лаві на дитячому майданчику, де кожного дня буде гуляти моя дитина. Затишно, симпатично. Високі дерева заховають у спеку. Нещодавно тут грався мій син, тепер молодша донечка learn the facts here now.
Раптом моя душа почала розмовляти з майданчиком, подякувала йому за те, що Яну колись тут було добре. Я просила, щоб цей простір оберігав мою дитину, допомагав їй, дарував радість. І майданчик ожив, посміхнувся іграшковим будиночком, помахав мені гілочкою яблуні. На серці стало легко і спокійно.
З садочку вибігла на прогулянку радісна Міла і сказала:
– Мені тут так подобається! Це найкращий садочок у світі. Я не хочу йти в інший.
Тепер, коли я привожу чи забираю донечку, майданчик зустрічає мене сонцем чи веселою білочкою. Вона виглядає з-за стовбура, руденька, швидка, танцює по дереву.