Міла просить дозволити зробити салат. Я відмовляю. Вона обіцяє, що сама його з*їсть. Здаюсь і пропоную їй зелений лук, огірки та сметану.
Мілон нарізала, змішала. Я підійшла спробувати і.. проковтнула все за декілька секунд. Попросила ще мені зробити порцію.
Повз проходив Ян. Теж заказав собі салатик. Дитина і йому створила смакоту. Ян умяв все миттєво. Віддав пусту тарілку:
– Мені не дуже сподобалося. Можна добавки?
Міла покірно нарізала ще, і потім ще, і ще.. Добавки просили ми з Марійкою.
Вже сорок хвилин дитина готує, а ми їмо. Вже немає кілограму огірків, букета лука, і сметани залишилося півбанки.
– Міла, я за добавкою! – Ян дає порожню, вилизану тарілку.
– Почекай! Я теж хочу спробувати! – взбрикнула дівчинка. – Скільки можна їсти!
Міла зробила перерву і злопала салат. Потім продовжила годувати нас, троглодитів.
Ми нахвалювали маленьку хазяєчку, дякували безмежно, бо дійсно було дуже смачно.
– А я не думала, що в мене так добре вийде, – зізналася Міла. – Я така щаслива, що вам смачно. А знаєте, чому?
– Чому? – запитали ми хором.
– Тому що я добавила в салат любові. Обсипала його любов*ю.