пригоди Яна

Зазвичай мої діти забувають вдома і в школі змінне взуття, спортивну форму, піджаки, шапки чи телефони. Але Ян перевершив сам себе – він пішов на заняття без рюкзака і тільки з однією змінною туфлею.
Цю ситуацію Ян усвідомив, коли піднімався сходами. І пішов на урок налєгке. А що? – не царська це справа – ранці таскати. Для цього існує мати.
Поки вчителька, мікрорайону нашого жителька, приходила до тями і задавала споконвічне: “А голову ти дома не забув?”, Ян заспокоював її: ” Та мені після уроку принесуть”. Бо Ян знає істину: якщо він не йде до рюкзака, то рюкзак йде до нього.
І такі да. Я вбігла до вестибюлю, захекана та розпатлана, з ранцем і однією туфлею. Охоронець дядя Саша вже звик до нашої скаженої сімейки – ми з Єгором завжди щось приносимо дітям – забуті конспекти, реферати, мобілки, подєлки, спортивні причандали, але портфель дядю Сашу вразив. Теперь він бачив все.
А в цей час мій безрюкзачний і однотуфєльний син відповідав біля дошки.
– Будеш тут працювати, щоб не байдикував без зошита та підручника, – розрулила проблему мудра вчителька.
Рюкзак і Ян обрєли один одного посередині уроку, і воз*єдналися під усмішки класу.
– А чого ти не пішов додому? – спитала я сина вже коли стався хеппі енд.
– Я хотів спочатку. Взагалі я багато думав, як тепер зв*язатися з вами – бо телефон залишився в рюкзаці..
Добре, що я принесла ранець до школи. Якби я це не зробила, то так би і жив мій син у школі, без зв*язку з сім*єю. І в одній змінній туфлі.