Місяць: Жовтень 2015

Міла зробила офігєнні іграшки з пластиліну. Хвалю її від душі.
– Навіть не знаю, як я така талановита народилася! Не розумію, як так сталося? Мамо, тобі дуже пощастило, бо в тебе не одна, а цілих три таких розумних дитини.

Добродії, не захищайте ви тих політиків. Не треба за них перегризати один одному горло. Підтримуйте людей, друг друга, а чиновникам просто давайте шанс, можливість. Не справляються – до побачення. Не творіть собі кумирів, не шукайте героїв там, де їх немає.

Субота.
Ян відвідав пластунські сходини, Марійка – на курси японської мови. Потім святкували в піцерії День народження бабусі. Вночі ми з Єгором втекли дивитися фільм “Прогулянка висотою”. Неймовірне кіно. Насолода для душі. “Еверест” та “Прогулянка” – історії про людей рівня Бог.
Глінтвейн, теплий кіт, дискотека, бісючка – як бонус.
Неділя.
Прокинулися і отримали цілу годину у подарунок! + кава
Сніданок, танці, реготання, сміхота.
Виборча дільниця, зустріч з кумами, затишна осінь, величезний букет бордових хризантем перед будинком і різнокольорові айстри на підвіконні.
Ягідний чай, книга, перегляд фільма усією родиною, дівчатка накрасили нігті вишневим лаком. Шоколад і муркотіння кота.
Зібраний рюкзак чекає біля дверей – йому хочеться мандрувати. Він був у Єгипті, піднімався но гору Моісея, літав до Турції, подорожував по Лондону, США, їздив по Україні. Сьогодні знову у дорогу.
Ура!

Ян:
– Мам, купи мені дезодорант!
– Тобі ще не треба.
– Чому Маші можно, а мені ні???
Марійка:
– Тому що ти не воняєш!

Мені не боляче. Вже не боляче.
Боляче було тоді, коли ті, з ким стояла на Майдані, ким захоплювалася, проголосували за порошенка. Проголосували щиро, навіть з радістю, з гордістю. Я без ілюзій ще з тих пір.
Ця країна невиліковно хвора.
Але дурна риса характеру – я не вмію не вірити в дива.

Зазвичай мої діти забувають вдома і в школі змінне взуття, спортивну форму, піджаки, шапки чи телефони. Але Ян перевершив сам себе – він пішов на заняття без рюкзака і тільки з однією змінною туфлею.
Цю ситуацію Ян усвідомив, коли піднімався сходами. І пішов на урок налєгке. А що? – не царська це справа – ранці таскати. Для цього існує мати.
Поки вчителька, мікрорайону нашого жителька, приходила до тями і задавала споконвічне: “А голову ти дома не забув?”, Ян заспокоював її: ” Та мені після уроку принесуть”. Бо Ян знає істину: якщо він не йде до рюкзака, то рюкзак йде до нього.
І такі да. Я вбігла до вестибюлю, захекана та розпатлана, з ранцем і однією туфлею. Охоронець дядя Саша вже звик до нашої скаженої сімейки – ми з Єгором завжди щось приносимо дітям – забуті конспекти, реферати, мобілки, подєлки, спортивні причандали, але портфель дядю Сашу вразив. Теперь він бачив все.
А в цей час мій безрюкзачний і однотуфєльний син відповідав біля дошки.
– Будеш тут працювати, щоб не байдикував без зошита та підручника, – розрулила проблему мудра вчителька.
Рюкзак і Ян обрєли один одного посередині уроку, і воз*єдналися під усмішки класу.
– А чого ти не пішов додому? – спитала я сина вже коли стався хеппі енд.
– Я хотів спочатку. Взагалі я багато думав, як тепер зв*язатися з вами – бо телефон залишився в рюкзаці..
Добре, що я принесла ранець до школи. Якби я це не зробила, то так би і жив мій син у школі, без зв*язку з сім*єю. І в одній змінній туфлі.

Проводим генеральную уборку. Находим старый горшок Милы. Ребёнок в восторге. Прижимает к себе, пробует присесть на него, как на трон.
– Неужели у меня была такая маленькая попа?!!
Горшок перемещается по комнатам, Мила сидит на нем во всех позах:
– Я поставлю его рядом с кроваткой, буду просыпаться ночами и любоваться им.

Учите своих детей, что для того, чтобы быть счастливыми
В жизни не надо иметь ничего дополнительно:
Ни человека, ни места, ни какой-то вещи,
Что настоящее счастье находится внутри них самих.
Учите их, что они самодостаточны.
Учите своих детей, что поражение это только вымысел,
Что каждая попытка это успех,
И что каждое достижение приводит к победе,
И что первая победа не менее почетна, чем последняя.
Учите своих детей, что они все соединены со всей жизнью,
Что они – Одно со всеми людьми,
И что они никогда не разделены с Богом.
Учите своих детей, что они живут в мире Невероятного изобилия,
Что всего в этом мире достаточно для всех,
И все это равно на всех,
А не находится в накоплении большинства,
Которое это же большинство и получает.
Учите своих детей, что чего бы они ни захотели в своей жизни
Не есть недостойно или невыполнимо.
Что им не надо соревноваться с другими из-за чего-то,
И что Божье благословение для всех.
Учите своих детей, что их никогда не будут осуждать,
Что им не надо беспокоиться, чтобы всегда быть правыми.
Что им не надо быть лучше
Чтобы выглядеть прекрасными в глазах Бога.
Учите своих детей, что последствие и наказание
Не одно и то же.
Что смерти нет в мире,
И что Бог никогда никого не осуждает.
Учите своих детей, что для любви нет условий,
И что им не надо беспокоиться, если они теряют вашу любовь или Бога
И что их собственная любовь, подаренная безусловно,
Самый большой подарок, какой они только могут дать миру.
Учите ваших детей, что быть особенным
Не значит быть лучше,
Что показывать превосходство перед другими
Не значит, что люди смогут увидеть, кем эти люди являются на самом деле.
И что самое большое исцеление в знании: «мой способ не значит лучше, мой способ – просто другой».
Учите ваших детей, что нет ничего,
Что бы они не смогли сделать в жизни. Что иллюзия незнания о Вселенских законах искореняется с планеты Земля.
И что единственное, что необходимо вернуть всем людям на планете
Это напоминание о том, Кто они есть на самом деле.
Учите этому своих детей не через слова,
Но через свои действия.
Не через дискуссии,
А через демонстрирование.
И то, что вы будете делать, ваши дети будут отражать
И как вы живете сейчас – так они будут жить.
Учите их этому, и вы научите их великому.
И помните… Мы все едины…
(Нил Дональд Уолш)