TA.

Мила ругается с Яном:
– Так ты меня разыграл?! Всё, ты мне больше не брат!
– Почему?
– Не знаю. Так всегда говорят.
**
Мила:
– Почему люди себя не видят? Почему мои глаза не могут увидеть моего лица?

Придёт день, когда поймёшь, что всю Вселенную ты можешь найти внутри себя, и тогда ты станешь волшебником. Став волшебником, ты уже не будешь жить в мире — мир будет жить в тебе.
Дипак Чопра
Добрых чудес и миров вам, волшебники

В останній вечір подорожі відбувся майстер-клас по вареникам. Дівчата створювали справжню магію в домашніх умовах. Було затишно і весело. В каміні потріскували дрова. Ми співали українських пісень, пили домашнє вино, сміялися.
Я так і не навчилася ліпити вареники (погодьтеся, повинен в мене бути хоч один недолік), але як завжди була в рядах папараці.
І сокира – то більш моє, ніж борщі (добро должно быть с топором).

Закарпатье-Запределье-Зазеркалье
Там, де гори й полонини,
Де стрiмкi потоки-рiки,
Де смерiчок ген розмай,
Ллється пiсня на просторi,
Вiльна, сильна, наче море,
Про мiй милий рiдний край.

Закарпаття назавжди в моєму серці. Хочеться повертатися туди знову і знову, з сім*єю чи з самою собою. Природа і я тет-а-тет.
Цікаво спостерігати за людьми, тваринами, погодою.
Наш водій хрестився, коли проїжджав повз храма чи хреста.
Вода.. Це диво якесь. Її можна пити з крана, з джерела. Смачна, цілюща – справжня жива вода. У людей перестають запалюватися ясна. Волосся, помите в чарівній воді оживає, блищить, сяє природною красою.

А ще тут нема парканів, які закривають хати. Тобто видно всі двори, і всі двори прибрані, чисті, прикрашені квітами. Старенькі бабусі потихеньку ходять по пагорбам навіть у зливу, коли земля і трава стають слизькими. Взяла палочку і пішла собі по справах. Від допомоги відказуються – сміються, що так ходять по десять раз в день. Класні..

Собаки. Коли я дивилася на вільних барбосів, які ганяють по горах, охороняють отари, мені хотілося бігти з ними поруч, з язиком через плече і вбирати в себе свободу, простори, Всесвіт.. Впевнена, в Закарпаття попадають собаки з шикарною кармою smile emoticon Якщо серед собакєвічей бувають просвітлені, тоді саме там у них тусовка.

Коли ми поверталися з Закарпаття до Києва, дівчата згадали, що Саша – наша дівчинка-принцеса, тендітна, чарівна красуня, яка подорожувала з синочком – маленьким принцем, обіцяла провести майстер-клас – нафарбувати очі порошком рослини (забула як називається). Цей порошок змішується з водою і потім пензликом малюються стрілки. Це ніби підводка, але корисна, з вітамінами, її навіть не треба змивати.
Ми їхали в п*ятнадцятому вагоні, Саша з дитиною – в шостому. На зупинці у коханому Львові ми побігли назустріч один одному. В нас було цілих дорогоцінних двадцять хвилин.
Вночі, на вокзалі, під ліхтарем, зграйка скажених, регочущих дівчат несамовито перетворювались з красунь на богінь . Люди в шоці дивились на нас з вікон.
По громкоговорітєлю об*явили:
– На дев*ятій платформі проходить..
– Майстер-клас з фарбування очей, – засміялися ми.
– ..посадка на поїзд.. – не звертав на нас уваги строгий голос з громкоговорітєля.
Веселими, авантюрними секс-бомбами ми галопом поверталися до своїх вагонів по пустій платформі. Одинокі проводники з подивом озиралися на нас в темряві, бабуся-продавщиця на льоту намагалася впарити нам піріжки, але не здогнала.
Майстер-клас + фотосесія на пероні вокзалу вночі = чудова пригода.
Дівчата – такі дівчата..

– Папа, а кто был твой папа, пока дедушка был маленьким?

– Цікаво, чому хлопчики люблять грати в войнушку і машинками, а дівчатка – ляльками, іграшками? – замислився Ян.
Повз проходила Марійка. Поки я думала, як мудро відповісти на запитання сина, донька сказала:
– Все просто. Закон стада.

Я зустріла свого чоловіка в Карпатах, на Говерлі, тому Марійка дуже переживала, коли відпускала мене в подорож. Боялася, що в горах я обов*язково в когось закохаюся.
Коли повернулася додому, донька в мене обережно запитала:
– Хто там тобі більше всього сподобався?
– Природа!
Марійка уточнила:
– Ти там не поженилася?
– Абсолютно smile emoticon
– А-а.. значить ти не була в Карпатах, – з полегшенням зітхнула моя строга дитина, і зробила жест “я слідкую за тобою”.
Так, це Закарпаття, крихітко – варіант-лайт. Тут закохуються в гори. Вони лагідні, добрі, спокійні. А в Карпатах жестяк, і вирують пристрасті.
Мені здається, з Говерли повертаються зовсім іншими людьми, хоча.. після кожної подорожі ми змінюємося і щось дізнаємося про себе.

Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,-
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чесно, незрадливо,
Усе як є — дорога, явори,
Усе моє – все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори.

Краще неймовірної Ліни Костенко не сказати, не передати

Оказывается, мама целого созвездия детей – это колоссальная закалка.
В путешествии я вставала рано, ложилась поздно, карабкалась в горы, бегала по водопадам, летала на подъёмнике-фуникулёре, снимала природу, животных, людей, искала горные кристаллы (и нашла!)
Мне всего было мало – я впитывала в себя небо, солнце, дождь, траву, деревья, впитывала как губка. И хотелось ещё больше, ещё глубже, выше и сильнее.
Не могу надышаться, налюбоваться, налетаться
Целую Счастье, танцую Радость, воспеваю Жизнь
А вокруг красота, свобода, Бог..