День: 19.12.2014

Міла побоювалася Святого Миколаєва (так вона називає Миколая). Допитувалася, чи прийде Він вночі, коли вона буде спати? А раптом вона Його побаче, коли буде підглядати? А Він не страшний? Він точно добрий? Я Його не злякаюсь, якщо зустріну?
І ось зранку, коли вже дива сталися, було знайдено безліч подарунків, і навіть з*їдена величезна цукерка, Міла розхрабрилась і запитала:
– Так що, святий Миколаєв невидимий?! Зовсім?!! Як шапка-невидимка? Шкода..

Моя мама поїхала зранку на дачу, годувати собак, яких там покинули люди. Раптом зрозуміла, що загубила ключі. Від всього.. Від квартири, від парадного, поштової скриньки та дачі..
Стояла моя бідна мама на вулиці, тримала двері в під*їзд, щоб не захлопнулися і чекала слюсара. А в нього виклики, клієнти, об*єкти.. Повз мами проходили сусіди та знайомі, питали, що сталося. Вона розповідала, яка з нею неприємність трапилась і скільки тепер мороки, щоб все відновити..
На восьмому поверсі живе друг мами, теж пенсіонер, дуже активний і лютий патріот. Вони з мамою потоваришували з часів Майдану. Сусід ходив на всі мітинги в Миколаєві, собствєнноручно гнав в шию царьова. Він теж поспівчував мамі в її зло-пригоді.
Стояла моя мама одна-однісінька посеред зими годину, другу. Світло в домі згасло. Ліфт не працював, їй, сімдесятирічній, важко підніматися на шостий поверх.. Я хвилювалась, мама казала: “Прорвемось!” і розмовляла.. зі святим Миколаєм. Про що вони балакали не розповім – це їх справи, а розкажу, що сталося потім.
Прийшов любимий майданутий сусід додому, розповів про загублені ключі жінці. Вона пішла до магазину і побачила зв*язку ключів на дорозі. Підняла, вирішила – якщо підійде ключ до двері під*їзду – тоді точно моєї мами. І таки да!
І слюсар взяв з мами на 100 грн меньше за свою роботу, і ключи пролежали годин п*ять на вулиці, і знайшла їх знайома, і мамі принесла, і світло включили.
– Святий Миколай існує! – почула я радісний голос мами, яка телефонувала з Миколаєва – міста, названного на честь чарівного, доброго та прикольного святого.
Дякуємо! Сонячно на душі

Неймовірна Mariia Kamenska, чудова дівчина, і водночас добра фея, з якою ми познайомилися на Майдані в День святого Валентина, подарувала Мілочці ось таку красу, яку робить своїми чарівними руками + цілий букет компліментів дітям та багато теплих слів.
У Марії затишна майстерня, де вона малює, створює чудові іграшки та прикраси. А ще вона вічний волонтер.
Марієчка, Міла в захваті від сердечка:
– Жовтоблакитне!!! З квіточками! Для мене!!! Дякую!!!!

Мне было лет восемнадцать. Я понимала, что обязательно стану поэтом и писателем, сутки напролёт сочиняла стихи, повести, пьесы. Хотелось признания, и чтоб замуж выйти раз пятнадцать. И чтоб умереть молодой. Ну, в общем, роковАя и талантливая.
И вот однажды я зашла в больницу к маминой знакомой-врачу. Мы разговаривали, и вдруг в кабинет забежал смуглый малыш, весёлый, черноглазый, лет двух, не больше. Он улыбался, светился искренностью и очаровательным баловством. Следом за ним вошла его мама – молодая цыганка в цветастой юбке, и спокойно позвала сына. Она не ругала его за то, что он шумел и бегал по кабинетам, как делают замечания детям славянские женщины.
Врач сказала ей, улыбаясь:
– Замечательный мальчик. Это такое счастье для матери – особенно сын.
Цыганка внимательно посмотрела на неё и ответила строго:
– Любой ребёнок – это большое счастье, независимо от пола, – взяла малыша за руку и вышла из кабинета.
И столько было величия и красоты в этой Женщине, которая, не смотря на свой юный возраст, понимает, какое это БОГатство – дети.
В тот миг, одной фразой, она открыла мне настоящую ценность в жизни. Мы с ней одного возраста. У меня в голове мечты о славе, богемной бездетной судьбе, о поклонниках и призрачном счастье. А она взяла своё СЧАСТЬЕ за руку и пошла с ним гулять.
С тех пор мои ориентиры сбивались сотни раз, но когда вспоминала, полную достоинства, цыганку с озорным малышом, я понимала, как выйти к свету.
У меня никогда не было задачи родить именно девочку или обязательно мальчика, я любому ребёнку была рада – потому что когда-то услышала мудрые слова и очень им поверила.

Міла створила пластилінову композицію “Місто яке називається Природа”
“Мамо, дивись на мій талант” (с)
“Небо робити дуже нецікаво – його просто потрібно жмякати” (с)