День: 04.03.2015

Коли гуляєш з дітьми, розумієш що навколо казка. Сьогодні мандрували по весні.
Березень зустрів нас сонечком і бігав наввипередки з дітьми. Різнокольорові закохані коти мружились та посміхались по-чеширські, потім стікали з парканів і йшли на побачення.
Міла називала калюжу озером і шукала тролів в кущах. Потім знайшла чарівну шаблю, яка прикидалася звичайнісінькою палкою, та лікувала нею дерева.
Ми бачили сніжинку – привіт від зими.
А ще навкруги були серця – з тріщін на асфальті, з плям на землі, навіть калюжі у формі сердечок. Ми увіковічіли деякі цікавості та принесли вам небо з пташками

В американских школах в начальных и средних классах дети пишут карандашом, к обратному концу которого прикреплён ластик. Ластиком они могут пользоваться сколько угодно.
Как же это здорово – дети не боятся ошибаться. Ведь когда учишься – ошибки это норма. Когда есть возможность сразу исправить неправильность, дети от этого не пишут небрежнее. Наоборот, они более внимательны. И ребёнка не бьют оценкой по самолюбию. Ведь что думает ученик в нашей школе – ошибку делать плохо, страшно, непоправимо. Оценка – приговор.
А в случае, когда стирачкой пользоваться разрешено – маленький человек понимает – ошибки это нормально, главное их заметить, осознать, исправить.
Как бы в наши школы ввести такое замечательное правило?

Діти сидять за столом. Я дивлюся на новорічну ялинку під стелею, яка живе з нами з грудня. Під стелею – щоб коти її не розпотрошили та не вчинили акт вандалізму.
– Коли вже ми винесемо ялинку? – зітхаю я.
Ян знизує плечима.
– А давайте включимо гірлянду! – пропонує Міла.
Включаємо. І знову казка мерехтить різнокольоровими вогниками, і радість, і маленьке свято поруч.
– Зато наша ялинонька побачила весну..

Міла просить включити їй казку на компі.
Відповідаю, що поки не можу.
– Як? Я же ваша дитина..
– Розумієш, тато зараз вчиться, і казка йому буде заважати.
– Татові не треба вчитися. Він вже все вміє. Вміє готувати каву, чай і какао, вміє ремонтувати машину, доглядати бабусь, мити посуд, купляти пластівці, цілувати маму. А ще він вміє любити.

Міла аж перестала жувати свіжоспечений домашній хліб з маслом.
Підійшла до мене стурбована.
– Мам, а сліпі можуть розмовляти?
– Звісно.
– Точно? А як?
– Ось дивись, – я заплющила очі, – я розмовляю, хоч і не бачу нічого.
Міла подивилась на мене, як на дурочку:
– Але ж ти не сліпа.. І можеш розмовляти. І дьоргатись.

Великий піст. Марійка вже тиждень як практикує аскезу – добровільне самообмеження в їжі. При чому так легко в неї це проходить. Може, тому що вже давно не їсть м*яса та риби, чи тому, що довго чекала цього моменту та серйозно настраювала себе. Ні яєць, ні молочного – здавалося б жесткач, але дитина радісна, весела, каже що відчуває тотальне очищення і веде Щоденник спостережень:
“З постом жити легко! В мені ніби прокинувся інший світ. Там все співає! В мені тече маленьке джерельце.”
P.S. Тільки що зрозуміла – браслет “21 день без нарікань” потрапив в моє життя в перший день Великого посту. Я чекала на нього раніше, але так склалося, що прийшов він до мене в понеділок. Усвідомлюю, що носіння браслета – це теж духовна практика.
До речі, моє дратування кусає світ і оточуючих набагато рідше, ніж тиждень тому. Тепер перед тим як гаркнути чи понити, я завжди встигаю подумати: ” А воно мені треба?” Часто відчуваю, що то є фігня і перевожу все в жарт. А якщо хочеться сказати собі “фас!”, тоді роблю це абсолютно усвідомлено: гулять – так гулять!
Браслетоносці, перекличка!
Ви там як? Тримаєтесь?