У останній день, коли були в гостях у Львова, ми все ж таки пішли на Високий Замок. Я уявляла що це височенна гора, а так як досвід спілкування з горами в мене обмежений тільки Говерлою, то я думала, що треба підніматися години дві-три, під палючим сонцем. Тому очкувала – чи витримають діти. Міла одразу відключилася і спокіно спала на руках у Єгора, не підозрюючи, що ми починаємо похід.
Як же я здивувалася, коли побачила перед собою зручні сходи – для легкого сходження. Балуючись та фотографуючись, ми злетіли наверх хвилин за двадцять-тридцять. Тю
Перед нами розкрився Львів. Ми стояли поруч з небом і дивилися на українські простори. Душа розправила крила.
Побачили жовтоблакитний замочок, який почепили закохані. У Марії теж з собою був замочок-серце. Вона вирішила залишити його тут. Довго ходила, вибирала місце, де почепити. Знайшла. Щось сказала замочку, горі та Львову.
Через хвилину якийсь чоловік насипав крихти хліба поруч з місцем, де висів червоний замочок Марійки. Одразу туда прилетіли два голуби! І сиділи потім під замкОм-сердцем. Ми вирішили, що це дуже добрий знак
