Я ось чого не розумію. У мене в Києві є знайомі, які голосували за регіоналів та досі підтримують їх. Вони скаржаться, що “євромайданівці” – це ще не вся Україна, що є українці, які думають інакше. Але чомусь не висловлюють свою думку публічно, не ходять на біло-блакитний “Майдан”, не носять гостинці своїм однодумцям, не запрошують їх до себе в квартиру хоча б прийняти душ і попити кави. Вони ж більше за всіх говорять про братерство слов*янських народів, але практично не проявляють навіть християнської любові до ближніх своїх – тих, чиї погляди та переконання вони поділяють. Чогось бояться? Або соромляться? – Правильну відповідь можемо припустити з високою часткою вирогідності: вони не впевнені в своїй правоті; вони так само не вірять злочинній владі, бо не сліпі та не глухі; вони чипляються за догми нав*язаних стереотипів застарілого світосприйняття; і головне – глибоко в душі, на підсвідомому рівні, вони моляться за нас і бажають нам успіху. Тому що вони тоже хочуть жити як люди, яких поважають і цінують. Правда – переможе брехню, Любов – переможе ненависть, Юність – переможе застарілість, Свобода – переможе неволю. Такий от маємо ПЛЮС!
И да!
Ещё Вадим поделился:
Во время одной из очень жарких дискуссий соседка, сын которой служит в “Беркуте” и всё это время находится в Киеве, будучи ранее враждебно настроенной к защитникам “Евромайдана”, вдруг спокойно и несколько задумчиво сказала: “В последнем телефонном разговоре с сыном я спросила у него:
– Сынок, скажи, пожалуйста, что там на самом деле происходит? Чего хотят эти люди на “Майдане”? А то я уже ничего понять не могу, кто говорит правду, а кто лжёт, и что там с вами происходит.
– Всё нормально, мама. Не переживай за меня. Это мирный протест. Люди на “Майдане” спокойные и не агрессивные. Они протестуют против действий власти, но не доверяют и “оппозиции”. Они ни за тех, и ни за других политиков. Они хотят кардинальных изменений в стране”.
