…
Міла роздивляється фото, де я з Марійкою, якій там приблизно рік.
– Це хто така малесенька? – питає.
– Маша. А поруч неї я, – відповідаю.
– Мене тоді ще не було з вами?
– Ні.
– Мене зовсім не було? – засмутилася донечка.
– Ну, десь ти точно була. Може на небі, припустила я.
– На небі?! І не могла звідти злізти?
Лірник
Прошло полдня, а я сделала миллион важных, очень нужных дел, общалась с разными, и очень хорошими людьми. Вот что значит когда верный боевой друг рядом – это я о машине, такой же майданутой, как и я.
Ехали с ней по дорогам, слушали О.Э., Ляписа, Тартак и вспоминали Львов. Там тоже были люди, красивые, спокойные, сильные. Львов даже поделился с нами Сашком Лірником. Добрый, весёлый, он сидел на площади, общался с людьми. В глазах небо. Открытый настежь. Я совершенно случайно его увидела. Сашко понял, что его узнали, улыбнулся навстречу, без всякой звёздности. Я засмеялась и поздоровалась. Он приветствовал нас и засветился радостью. Мы пошли дальше, а в сердце теплее стало, как тогда на морозном Майдане, когда Сашко согревал нас своими волшебными сказками.. Словно по душе погладил.
Люди Є
Kristina Berdinskikh
22 червня
Супер фото)! Дякую Nataly Snegur
Яку круту фотку мені надіслали)!!!!! Про Наталку і цю чудову родину читайте на ст. 159-161. Запис від 23 березня
завтрак
А ещё Львов подарил нам завтрак с мэром. Андрій Садовий сел с женой и сыном за соседний столик в кафе. Тот самый Садовый, чьи видео-обращения я слушала, впитывая душой каждое слово. Тот самый, о котором я думала, вот бы нам в Киев такого дядьку..
И вот дядька этот рядом с нами, на расстоянии полутора метров. Выходной день. Солнце, уютное кафе.. Мы с Егором, конечно, вылупились на Садового. Егор, подозреваю, даже хотел начать беседу. Я тоже мечтала спеть несколько дифирамбов, но подумала: “Блин, человек пришёл с семьёй поесть. Представляю, сколько внимания ежеминутно он на себе чувствует..”, – и воспитанно начала ковырять блинчик, делая вид, что интеллигентная и на тыкаю пальцами в офигительных львовских мэров.
А вокруг творилось нечто. Не одни мы уронили челюсть, что вот так запросто в центре города за столиком сидит почти домашний Садовый, с семьёй, без охраны, как живой настоящий человек! Конечно, он отвечал на звонки, был очень строг и сосредоточен, но всё равно!
Никто не осмелился подойти и нарушить его личное пространство. Люди останавливались, восхищенно улыбались, переглядывались, перешёптывались, даже фотографировали издалека.
Жена Садового очень милая, приветливо разговаривала с официантами. Сын, такой же ребёнок, как и все ребёнки С любопытством поглядывал на наших детей, которые звонко сражались игрушками, пока несли их заказ.
Так что Львов среди множества сюрпризов и приключений подарил нам ещё и такое – настоящего Андрія Садового, как бы точнее выразиться, в естественной среде обитания
Дякую, Тобі
..
Дві неймовірні зустрічі з Океаном.. Між ними півроку.
Взимку ми були ніби в космосі – з тисячами зірок-ліхтариків на Майдані. Холодно, але тепло. Темно, але світло. Ціле сузір я в серці країни.
Вчора ми знову нирнули в Океан, піднялися Вище Неба! Безліч людей в вишиванках! Україна засяяла, бо в серцях українців спалахнув вогонь любові до своєї землі, культури, до свого народу.
Дякую, що стала свідком та учасницею цієї Події.
Океан
Ми почули найулюбленіші пісні! Стрибали, танцювали, співали багатотисячним хором. Це був дійсно ОКЕАН любові, сили, щирості. І кожна людина – крапля в цьому ОКЕАНІ
Пикник в Пуще-Водице
встреча с Надюшей и Бадькой
..
Постійно було враження, що Львів водив нас за руку, відкривав перед нами душу, піклувався про нас на кожному кроці.
Коли вже прощалися з містом, попри включений навігатор, якось так сталося, що Єгор звернув не там, і ми поїхали незрозуміло куди – таке враження, що Львів хотів показати нам свої куточки, де ми ще не побували. Усюди квіти та жовто-блакитні прапори. Видовище неймовірне..
Одного разу я залишила біля сувенірного магазинчику рюкзак з грошима та речами. В шопінговому екстазі пробула хвилин п ятнадцять в середині магазину, купила дитині вишиванку, і раптом зрозуміла, у чому прикол. Вискакую на вулицю, а там спокійно чекає на мене мій дорогесенький рюкзак! Повз нього ходять сотні людей, а він стоїть собі і нікого не чипає. Це Львів, друже..
Коли виїжджали зі Львова, зупинилися перед закритим шлагбаумом. Чекали доки проїде поїзд. Стоїмо довго, дуже довго.. Я починаю дивитися по сторонах. І бачу праворуч двоповерховий приватний будинок, а на ньому в стіні діва Марія, навіть не знаю як сказати, ніби вмурована.
І таке тепло в душі з явилося.. Шлагбаум одразу піднявся, і ми поїхали далі. Так враження, що Львів притримав нас, щоб показати цю красу. Ніби благословив.
Я дуже люблю такі маленькі дива. Ділюся ними з вами
Ось цей будинок
