Категорія: Нотатки

Підійшла жінка з очима кольору заплаканного неба.. Дає 100 грн. Так незручно. Вона каже:
– Дівчата, в мене теж син.. Якщо так не хочете взяти, то пом*яніть мою маму. Візьміть, будь ласка. Купіть хоча б водички людям, печива. Вони ж тут давно стоять.

Только что мерс пронёсся на большой скорости по баррикадам, чуть не сбив людей. Трусливые менты вжались в поребрики и ничего не сделали. Позволили машине спокойно уехать. Стоят с видом, будто ничего не произошло. Люди пошли их воспитывать. Позорище, а не стражи порядка.

Люди живым щитом стоят на дороге. Подъехал мужчина, поставил свою машину поперёк. Полдороги загородил. Такая вот авто-баррикада. Водителю аплодируют.

Підійшов чоловік в комуфляжі. Сказав, що вчора повернувся з фронту. Важко там.. Промовив якось сміренно, тихо.. Дістав покоцаний телефон, показав фото своїх побратимів на поцарапанному екрані. Сказав, що нема чим воювати. Проти них важка зброя.. Вихований, спокійний. Розповів, що допомагають тільки волонтери. Каже, відкривають коробку з речами, які люди для них зібрали, а там пакетик 100 грамів цукра – пенсіонерка передала..

Носяться швидкі. Їх пропускають без перешкод. Жінка на машині везла дитину з травмою. Теж пропустили.

У водіїв тролейбусів несподіванний майже вихідний день. Стоять стайкою, палять.

Со стороны метро к нам несется завернутая в прапор тетечка с огромным термосом и пакетом вкусностей – как всегда забота о людях теми же людьми..

Скорую пропустили. Инкасаторскую – нет.

Белый бультерьер с тёмным пятном вокруг глаза послушно стоит рядом с хозяином.

Никого титушкообразного.

Сигналят машины с флагами.

Мамы добровольцев.

Парень присел на бордюр.

Две девочки лет двенадцати с маленьким флажком в руках..

Над взволнованными людьми плывут спокойные облака. Такой вот непрофессиональный репортаж с места событий.

Далі буде

Тепло. Знайомі обличчя. Біль. Жовтоблакитні люди. Реінкарнація Майдану. Хтось йде звідси, хтось приходить. Хтось мовчки слухає, хтось емоційно спілкується. Караваном стоять тролейбуси. Кудись рванув Автомайдан. Люди у вишиванках. Машини у вишиванках. Дорога перекрита. Хтось хотів проїхати, а йому тільки що розбили лобове скло авто. Пропускають тільки газові автівки, похоронний автобус.

Колючі м*ячики ще зелених каштанів.. На четвертому поверсі, на балконі майорить український прапор.

Коли ми стояли в Києві на Майдані, нас надихало те, що люди по всій Україні перекривали дороги, блокували беркутню. Вони були далеко, але підтримка цих людей давала неймовірних сил, ми розуміли, що не просто стоїмо тут, а Україна нас підтримує.

Мені здається, на фронті воїнам стане морально легше, якщо ми в тилу будемо не по домам сидіти, а знову виходити на вулиці, активно показувати свою позицію. Хлопці на війні повинні знати, що ми не тільки ліки та обмундирування їм достаємо, а продовжуємо діяти, давити на морди у кормушки.

Київ з народними встрясками, пікетами, перекритими дорогами мені подобається більше, ніж з безтурботними людьми, які спокійно ходять по вулицях, ніби їх це не стосується.

Все, що зараз відбувається, веде до того, щоб вирвати з корнем байдужість з наших душ. МесІї не буде. Все залежить тільки від нас.

Люди. Немного. Дождь. Девушка. Пришла одна, ночью.

Парень с бородой. Задумчивый. Крутит зонт, смотрит как рассыпаются брызги.

Человек с дредами. Мокнет под дождём.

Пожилой импозантный мужчина, в пиджаке, с галстуком. Высокий.

Парень в лёгком свитере. Даже не пытается прятаться от дождя.

Две женщины. Разговаривают. Волнение на лицах.

В микрофон говорит каждый, кому есть, что сказать.

Женщина, которую знаю ещё с Майдана, как всегда, жестко кроет ментов.

Дядечка с пакетами. Слушает.

Вижу знакомых автомайдановцев.

Звоню детям, у них все ок: “мам, вы ещё долго? будьте, сколько нужно.”

Люди просят собраться завтра в 10 утра. И чтобы к ним вышел кто-то из чиновников.

Такой вот августовский вечер.

Їхали ми на південь повз село Ракове. Майже біля кожної хати вивіска “РАКИ”, “САМЫЕ КРУПНЫЕ РАКИ”. Єгор вирішив купити їх на вечерю собі і тещі. Коли повернувся, поклав у багажник пакет з ЖИВИМИ істотами. Це капєц. Я думала, що вони будуть вже приготовлені, а тут такий сюрприз.. Не розумію, як можна зварити заживо. Це треба зовсім відключити серце. Одне життя на один укус..
Єгор образився, побачивши мою реакцію. Я була, м*яко кажучи, в шоці від майбутньої інквізиції. Задепрессівнічала. Раптом зрозуміла – це навіть добре, що живі! Їх можна випустити!!! Спасти життя декількам істотам!!!
За що я люблю Єгора, це за те, що він хоч і був незадоволений, немов звір, у якого забрали здобич, але дозволив нам розкріпачувати раків. Тому перше, що ми зробили, приїхавши на дачу, побігли з дітьми на берег, випускати табун раків на волю!

Замечательный концерт Ляписа вчера случился. Разрисованный татуировками, поджарый, острый Михалок. Вышиванки, веночки, флаги Украины и Беларуси. Как только включили Ляписа, сразу выключили дождь. Спасибо за это, хотя дождь был каким-то тёплым, ласковым.
“Воины света” пели многотысячным хором в вечернее небо, в звёзды. Думалось о майдановцах, души и тела положивших за честь Украины, о ребятах, стоявших на морозе под водомётами, гранатами и пулями, о хлопцах, упрямо подпиравших щиты, сдерживающих ментовскую нечисть.

Рубиновые части, солнца зари
Рубят злые страсти, сжигают внутри.
Прыгай выше неба, брат и сестра;
Золотые искры — брызги костра.

Радуйся молоту в крепкой руке!
Водопад, молодость — в быстрой реке.
Бей барабан — пам, пам!
Баррикады, друзья, шум, гам.

Думалось о мужчинах, которые сейчас защищают Украину от российских упырей, закрывают нас своими телами и душами..

Воины света, воины добра
Охраняют лето, бьются до утра.
Воины добра! Воины света!
Джа Растафарай* бьются до рассвета.

Плачет солдат, медаль на гимнастёрке.
Сколько ребят в полыни на пригорке.
За тучей — дракон, каменное сердце.
Ночью — закон, руби, чтобы согреться.

Я сидела на плечах у Егора. Волны энергии и силы накрывали нас девятым валом.
Ляпису очень больно за свою страну. Он постоянно о ней говорит, повторяет: “Город-герой Минск! Город-герой Киев!”, “Слава Украине!”, “Живи, Беларусь!” Незаживающей раной болит у него в сердце Батьківщина.

Спасибо нашим воинам света за то, что вчера мы смогли быть на концерте в хорошей компании, с близкими людьми. Это был концерт-молитва за отважных защитников мира. Все мысли о них, все мечты только о том, чтобы зло отступило, убралось с нашей земли. Чтобы Украина и Беларусь дышали свободой..