TA.

Міла спостерігає з вікна машини за дивовижними просторами, небом та природою:
– Як же мені подобається дивитися на волю..

Міла і Марійка запросили мене на чаєпітіє. І не просто чаєпітіє, а дєвочкове. Тобто тільки для дівчат.
Потім сестрички посварилися. Питаю, у чому справа.
– Маша виганяє мене з чаЯпітія! – плаче Міла.
Через деякий час Мілон прийшла до мене радісна:
– Ми вирішили запросити на чаяпітіє Яна – бо він наш братик. Без нього ніяк неможна, – і як доказ-візуалізацію цієї святкової події показала свій малюнок Чаєпітія.

Ми есемески до Бога…
Від Бога…
До Бога..

Ще рік тому, коли надворі починався грушопад, на розбиті об землю фрукти зліталися метелики. Наша чудова киця Фєєчка приносила їх додому десятками і залишала в кімнаті. Я збирала метеликовий врожай і відпускала стайки комах-квітів у літо.
Але вранці, поки я спала, Фєйка встигала принести цієї краси ще більше.

Коли я прокидалася, на стінах, на шкафах і підвіконні майоріли метелики. Вони літали під стелею, сідали мені на плечі і долоні, а поруч муркотіла і мружилася від ніжності найкраща киця у Всесвіті. Я трошки ругала її, гладила, посміхалася і знову йшла випускати чергову партію краси на волю.
Ще пам*ятаю як надворі цілодобово сохла під сонцем випрана військова форма, десятки солдатських курток, штанів. А на них відпочивали метелики, що випромінювали мир та спокій.
Я чекала серпня 2015 і думала – як же так: буде грушопад, будуть метелики, але ніхто їх мені не принесе, не подарує мені маленьку казку, яку я потім відпущу в небо..
І серпень стався, і немає смугастої, чарівної Фєєчки поруч – вона загинула в жовтні. І метеликів немає надворі. Жодного.

 

– Я вже придумала, який подарунок хочу на свій День народження. Я мрію про маленьку собачку чіхуахуа. Вона малесенька і розумна. Буду носити її в сумочці.
– Давай це обговоремо з татом, – намагаюсь викрутитися я.
– Мамо, на МІЙ День народження, а не на татовий. На МІЙ. Це Я хочу собачку.
P.S. (дубль перший) І дійсно, до чого тут тато?
P.S. (дубль другий) І це моя донька.. Донька матері, яка все життя обожнює вівчарок.. чіхуахуа, блін! В сумочці.. тьфу!!!
P.S. (дубль, третій) Якщо вже виборювати право мати собаку, то хоча б лабрадора (мрійливо дивиться в небо, що підморгує зірками).

 

 

От і наближається час, коли мій тижневик кишить записами-справами більше ніж у бізнес-вумен. Батьківські збори, поліклініки, аналізи, школи-садочки, секції..
Хочу канікули!

Йога мені в поміч.

Мандрували по Батьківщині, обіймали море, гуляли в закаті, вибирали кавуни для друзів, насолоджувалися кавою.
У цей раз виїхали зовсім непідготовлені – диски й флешку з улюбленими піснями забули вдома. Тому розважали себе самі – співали хором українських пісень. Мчали крізь літо, сонце і Україну, танцювали усіма чакрами – машина летіла стрілою, ми сміялися, балувалися, милувалися чарівною природою, яка благословляла нас своєю красою.

– Мам, а чому усі дорослі кажуть, що вони дуже добре навчалися в школі? В ті часи так легко було стати відмінником?

Дім, який тато створив своїми руками, пишний сад, квіти, вишні, сливи.. Моє особисте місце сили, де живуть найсмачніші яблука, цілющі й чарівні. Де річка вигибається синьою лентою, та лелеки літають наввипередки з хмаринками. Де пахне миром, небом та спокоєм. Де посміхається мама, де дурієш від аромату польових трав і лазиш по деревам, як в дитинстві. Де відпускаєш душу в безмежність, і вона біжить маленькою босоногою дівчинкою по простору, по ранку, а вночі танцює з зірками.

 

Мясо – самый страшный наркотик. На него подсаживают с первого года жизни, человека хвалят за то, что он ест мясо, человека пугают, если он мясо не ест. И делают это самые близкие, самые любимые люди. Чтобы его добыть – убиваются миллионы живых существ.