Ян мені каже:
– Зараз буду тебе малювати. Як хочеш, щоб я тебе зобразив?
– Хочу портрет.
– А що на фоні?
– Море чи океан.
– Так море чи океан?
– Неважливо.
– Важливо!
– Тоді океан.
Малює. Постійно підходить роздивляється мене:
– Так, очі на рівні носа, ніс біля рота.. Та-а-ак.. Треба вмятінки та бугорки обличчя запам*ятати..
– Які ще бугорки?
– Ну ось в тебе бугорки по бокам. А очі.. Очі в тебе якогось сіро-буро-малинового кольору. В мене такого нема.. Так, мамо, що там в тебе з зубами? А, ні.. я ж тебе беззубу малюю. О! а цих рисочек я не помічав!
І пішов творити, а я залишилася сидіти вся в комплексах та рисочках з вмятінками.
Через декілька хвилин Ян каже спантеличено:
– Якась ти в мене стара виходиш.. Слухай, давай я не буду тебе малювати, а просто намалюю океан.
І намалював:
