Мої старші діти – пластуни. Кожного тижня у них збори та всякі цікавості.
Вчора групі, в яку ходить Марійка, випала чудова нагода відвідати обсерваторію Академії наук України.
Так як наша машина не дуже добре себе почуває (як і я), то викликали таксі. Водій попередив, що в нього на навігаторі нема адреси, за якою знаходиться обсерваторія. Поїхали наощупь. Якийсь парк, чи ліс. Темно, стрьомно.
Кажу таксісту:
– Я боюсь.
– Це ви мене сюди завезли, – посміхається.
Все ж таки добралися ми до пункту призначення. А ще нікого немає. Ми одні такі пунктуальні, що аж противно. І холодно. Так як я сопливо-грипозно себе почувала, то хотіла одразу тікати додому з таксистом, але ж не могла кинути дитину одну посеред лісу, зірок та маньяків. Тому кинула таксіста.
Стоїмо одні-однісінькі з Марійкою посеред ночі та осені. Раптом з якоїсь машини виходить дядько і запрошує нас погрітися. Це виявився батько дівчинки з Пласту. Спас нас від лютого очікування.
Нарешті всі зібралися. До нас, немов зі сказки, вийшов високий дідусь з довгими сивими вусами та доброю посмішкою. Стопудово це був чарівник. Він повів нас в приміщення, де рухається стеля та живе величезний телескоп. І дорослі, і діти по черзі дивилися на місяць. Він немов сплющений пористий шматок золота. Дідусь відповідав на питання пластунів, вражав своєю мудрістю. та спокієм.
А потім для нас відкрили музей! Ми тримали в руках камінчик – шматочок астероїда та осколок від метеоріту! Це ж і є часточка зірки, що впала! Загадували бажання про мир в Україні та світі. Дідусь розказував нам про життя зірочок. Виявилося, коли вони з*являються, і ще маленькі, то поводять себе як малюки – багато рухаються, лізуть туди-сюди, дуже буйні. Потім дорослішають та живуть довго і нудно. Навколо зірок в космосі є багато речовини. Деякі з зірок поводять себе нерозумно і жадібно, вони хапають, тягнуть в себе все, що є навколо, їм постійно мало, тоді рано чи пізно стається вибух – таким чином у Всесвіт повертається все, що було нажито непосільним трудом.
А ті зірочки, які беруть з космоса трошки, стільки, скільки їм потрібно, живуть дуже довго та старіють потихеньку. Їх світло поступово згасає, і вони перетворюються на головєшки, що мандрують, літають по Всесвіту.
А ще зірки дихають. Іноді їх вдих чи видих триває десять тисяч років..
При розвалі Радянського Союзу, Росія забрала в України потужний телескоп, а при анексії Криму – ще один.. “Тепер, щоб поїхати подивитися в свій телескоп українським науковцям потрібно їхати у відрядження, де треба платити тридцять доларів за добу. Такі гроші директору нема де взяти”, – каже сивий дідусь.
В музеї стоїть величезний німецький телескоп, але на ньому не можуть працювати, бо потрібні пластини, вартістю тридцять п*ять баксів кожна. На ніч потрібно десять пластин, таких грошей у обсерваторії нема. Тому класний телескоп стоїть без діла, просто як музейний експонат. Сумно..
Це був неймовірний вечір-подарунок, в компанії дітей та дорослих, які, слухаючи вусатого звіздаря, теж стали малюками на цілу годину. Дякую за пригоду!
