Місяць: Червень 2015

– Маша, Ян, кажется, не будет меня есть! Думаю, если я подарю ему свой попрыгунчик, мы с ним подружимся!
– Молодец, Милочка! Яну будет очень приятно.
Мила задумалась:
– Может, я лучше подарю Яну свою любовь?
– Всё-таки лучше попрыгунчик. Мальчикам такое больше нравится.
– И всё-таки я подарю ему свою любовь.

Сосед зовёт собаку:
– Ося! Ося!!! Оскар!!! Иди сюда!!!! Ты моя сюсечка!!!!
Параллельно соседу, в нашем дворе Ян кричит Миле:
– Ай! Ты ударила меня ногой в глазное яблоко!!!
Баланс добра и зла в мире сохранён.

У соціумі прийнято приховувати свій вік, відчувати незручність з приводу природного старіння. Винайдено масу способів штучно продовжити молодість. Людям внушається, що зморшки це негарно. Але як природа може бути некрасивою, неправильною, недоречною?

Жінки і чоловіки комплексують через те, що виглядають старше, ніж двадцять-тридцять років тому, але ж змінюватися – це нормально. Всі дорослішають, старіють – і рослини, і тварини, навіть зірки. Так влаштований цей світ, навіщо брикатися та викручуватися?

З захопленням спостерігала на пляжі за європейцями. Вони так благородно старіють.. Приймають себе такими, якими вони є насправді – з веселими зморшками біля очей, з обвислою шкірою, на якій все одно чудово виглядають різнокольорові татуювання і пірсинг. П’ятдесятирічні, шістдесятирічні чоловіки і жінки цілують один одного ніжно й пристрасно, носять шорти і рвані джинси, пригощають коханих кавою зі словами: “I love you, baby” ..

У них немає переконання, що в сорок-сімдесят років ось цього вже робити не можна. Вони такі, якими були в двадцять – усміхнені, товариські, відкриті. В них немає старчєського ханжества, моралізаторства. Просто тіло стало іншим, а душа все та ж – іскриться, танцює, закохується.

Українські та російські жінки виділяються на пляжі – збільшені губи, довгі, кігтеподібні нігті, обличчя, що підсіли на голку “краси”.. Так багато тюнінгу і так мало внутрішньої гармонії.. Європейські жінки випромінюють посмішку, справжність, притягують до себе, як магніт. Від наших віє холодом – я пам’ятник собі ..

Це не осуд. Це спостереження. Старіти – нормально. Просто молодість розпіарена, розрекламована. Але нам немає за що виправдовуватися перед світом – людина створена старіючою та смертною. Головне, що у душі не проходить термін зберігання.

Дивовижний вечір з донечкою.
Пригоди, гра-тренінг, квіти, морозиво, літо.. Розмови, секрети, зізнання. Машулічка, ти радість. Дякую, що ти моя подружка. З тобою затишно.

Начинаю понимать, почему я не откликаюсь на своё имя. То есть не чувствую его моим. Потому что я не Наташа, я просто взяла это имя напрокат, на одну жизнь. Надо было как-то обозначаться – вот и назвалась.
Я сущность переодетая в женщину, в дочь, жену, маму.
Нарядилась в личность, а эго – модный в этом измерении аксессуар.
Интересный опыт. Удивительное приключение 🙂

Мила лежит грустная на каремате:
– Мам, смотри, волшебная девочка плачет.
– Волшебная девочка, что случилось? – спрашиваю.
– Принц сначала любил меня, а потом поженился на другой женщине, – Мила с головой нырнула в горе. – Она самая красивая и лучше всех всё делает. Он ей подарил розу. Жёлтую. И пошёл на работу.
– Волшебная девочка, не расстраивайся, – изо всех сил пытаюсь утешить дочь. – Ты найдёшь себе другого принца.
– Так а я куда собираюсь по твоему?

рассматриваем фотки – кусочки пазла путешествия. Поём: “Мне приснилось небо Лондона..”
Однажды заглянули в музей Современного искусства Тейт Модерн .
На входе нас встретили чучела ворон, пробитых стрелами насквозь. И прочая чушь. Мне откровенно не нравилось.
Маша посмотрела на все эти кукиши творчества, то есть странные экспонаты, и сказала:
– Теперь я понимаю, почему вход сюда бесплатный.
В одном из залов мы увидели очередь из людей, которые хотели заглянуть в три длинных деревянных трубы. Рядом с трубами этими сидел дядька-смотритель, преисполненный важности. Он следил за порядком в очереди, чтобы не было столпотворения.
Счастливцы, которые заглядывали в эти штуки, уходили молча, с загадочными выражениями на лицах, словно познали смысл бытия. Они ничем не выдавали своих эмоций, словно участвовали во всеобщем заговоре. Мы томились в очереди, любопытство раздирало душу.
И вот наконец, я посмотрела в одну трубу, вторую.. третью, а там..
А что там – не скажу. Ведь теперь я в секте заглянувших в таинственную Штуку. Сами отправляйтесь в Лондон, стойте в очереди, смотрите в три трубы и узнавайте секрет Мироздания.