В зв*язку зі станом здоров*я, Яну заборонено їсти майже все. Але це не впливає на його допомогатєльні і джентельменісті якості.
Вчора він зробив тісто для абрикосового пірога, який ми з Марічкою благополучно злопали.
Сьогодні вранці зварив собі кашу на воді. Коли я проснулася, напоїв мене улюбленим капучино, подав дуже гарно, креативно, з шоколадними прикрасами. А потім зробив Марійці латте, приніс їй в ліжко.
– Дякую, – сказала Марічка. – Будь ласка, дай мені ще тацю, ложку, цукор і корицю.
Ян миттєво все це приніс сестрі, з захопленням промовив:
– Ну ти, Маша, і розкішна..
І пішов їсти свою кашу на воді.
пригоди
Табір новаків = неймовірні пригоди + дорогоцінний досвід + цікаве життя в лісі
Ян в захваті. Дякуємо всім, хто вклав в дітей час, сили та душу.
Повне перезавантаження. Язичницькі чари природи, чакри сосен, духи хвойного лісу, чудові, веселі наставники. Було драйвово
..
Сьогодні той самий день, коли дуже важко бути щасливою. Осіння злива зранку – то фігня, а от те, що наш любий котик вперше не прийшов додому, десь був всю ніч, і навіть не прибіг снідати – це дуже стрьомно. Фенікс не виходить з двору, а тут пропав надовго..
Я обійшла двір, кликала, плакала – байдужий дощ змивав сльози і глушив голос.
Старші діти поїхали на один день в табір. Через годину зателефонувала стурбована Марічка: “Яну погано, його нудить. Його забрав лікар.” Це капєц – з усіх боків..
Прокинулася Міла. Тільки відкрила очі, одразу пішла шукати головного кота Всесвіту – Фенікса. От що їй казати? Що в мене з одного боку серце рветься з-за Яна, а з другого боку інфаркт з-за Фенікса?
Включила Мілі мульт, пішла гукати-шукати. Усією душею благала Фєєчку, нашу кицю, що загинула восени, допомогти Феніксу, захистити його від біди.
Немає.
І так хрєново, так тоскно, і за Яна страшно.
– Мам, можна шоколаду? – спитала Міла, перериваючи мої сумні думки і анти-надії.
– А давай, Мілон, наїмося шоколаду, – я стряхнула з себе тривогу та страх. – Давай щось зробимо з цим бракованим днем.
Не хотілося здаватися в полон поганому. Хочеш бути щасливою – будь нею. І раптом на небі висохли сльози. І Єгор привіз прихворілого Яна, і почув плач Фенікса, що кричав десь далеко і високо. Виявилося, що котик сидить на верхівці величезного дерева. Біля того дерева в жовтні ми знайшли нашу Фєєчку..
Ми довго благали його злізти. Кіт плакав, а потім довірливо спустився в мої руки. Зрачки на все око, широкі. Тремтить. Носик гарячий.. Гладили, заспокоювали кото-дитину, втішали з усіх сил..
Наступний в черзі постраждалих – Ян. Фільм про динозаврів – чудово лікує до речі smile emoticon
Фенікс, зморений, ліг на каремат і провалився в неспокійний сон. До нього прийшла райдуга, сіла на смугасту щічку, поцілувала лобік. Зітхнула тихенько.
Я дивилася на вусатого-хвостатого хлопчика і дякувала Богові, що райдуга прийшла до Фенікса в наш дім, а не Фенікс пішов на неї.
класно
Класно, коли брат повертається з пластунського табору. Сестрички встигли за ним скучити, й поки що його люблять, обнімають, пишаються ним – Ян кращий новак рою – здобув багато нагород та відзнак. Вчить нас співати нових українських пісень. Драйвово!
Мила:
– Я царственно моргаю?
– Да.
– Ну конечно. Ведь я же принцесса.
професія
Марічка бере у Міли інтерв*ю:
– Яка тобі професія подобається? Чим би ти хотіла займатися все життя?
– Я вибираю професію любити маму.
Мила:
– Знаешь, почему розовый цвет назвали розовым?
– Почему?
– Потому что он красивый.
***
– Я мечтаю о мальчике с бежевой кожей, с зелёными глазами и белыми волосами. И в синих брюках. Буду на нём жениться, целовать его.. – прижимает ручки к груди, со вздохом смотрит на звёзды в небе.
– Мила, хватит уже о мальчиках, – возмущается Егор. – Давай о чём-то другом поговорим.
– Ну, Господи! Что за жизнь у меня такая! Почему мне не дают мечтать о мальчике?!!
:-)
Друзі, дякуємо, що ви посміхаєтеся Життю разом з нами. Привіт вам від нашої родини! Сім*я – справжня духовна практика, це вам не в Індію з*їздити чи по Тибетах карабкатися smile emoticon
Що ви можете зробити для зміцнення миру в усьому світі? Ідіть додому і любіть свою сім’ю.
Мати Тереза
на йогі
Йога. Стоїмо в складній асані. Скрутилися, вигнулися, застили, немов зачаровані статуї. М*язи напружені з усіх сил, розтяжка стогне, тріщить по швах, піт тече, ноги трясуться, руки тремтять, жити не хочеться.
Раптом у вікно зала заглядає хлопчик. Спостерігає за нами, людьми-закарлючками. Мама йому каже:
– Не заважай. Бачиш, тут займаються.
Хлопчик подивився на нас зі здивуванням і потиснув плечима:
– Я теж так можу.
Пити зранку каву з донечкою – кайф вищої проби
🙂