Міла і Марічка достали шкатулку з моїми прикрасами. Міла грається ними, Марія роздивляеється, приміряє, а Ян питає строго і з підозрою:
– Мам, скільки разів ти женилася? – в тебе стільки каблучок..
грандіозне дякую
Донечки.
Сестрички.
Вони дивляться в очі світу і не відводять погляд.
Вони поруч – тому я контужена щастям. І сонячні вибухи в серці.
Грандіозне ДЯКУЮ за цих дівчат
добре!
Снідати кавою чи кавуном, обідати абрикосовим пірогом.. на підвечірок соковитий персик чи помідор, на вечерю капучино, а вночі смажена картопля з яєшнею + ще один абрикосовий пиріг = люблю літечко, люблю цей Всесвіт
про принцес
Міла збирається на заняття з англійської мови – одягає коралову скатертину на плечі. Звісно, ніяка це не скатертина, а плащ принцеси, але ж не всім це зрозуміло.
– Міла йде в.. плащі, – розгублено кажу я Марії.
– Серйозно? – Марічка з подивом роздивляється сестру, – А ти ось так?
Дивлюся на свій наряд – джинсові шорти вже одягла, а чорне майже прозоре домашнє платтячко ще не зняла. Шорти виглядають з нього, як панталони.
– А то від вас усього можна очікувати, – строго сказала Марійка, вдягнута в довге парчове плаття королеви, зшите колись для участі в казці.
Дівчата – такі дівчата..
кавова нотатка
В маленькіц каві великий сарб.
Кавовий день.
Кавовий дзен..
Марія (с)
:-)
Міла грається з іграшками:
– Іди, синочок, і ні з ким по дорозі не розмовляй – ні з чудовиськами, ні зі злодіями.
І вам добраніч. І не розмовляйте там з чудовиськами
Мілон
Кокєтка Міла радісно, з вереском тікає від свого хрещеного (в якого трошки закохана) – така в них гра. Діма робить вигляд, що біжить за дівчинкою, Міла кричить ще голосніше і мчить далі:
– Не доженеш! Не доженеш!!!!!!!!!
Раптом Діма наздогнав й схопив її. Міла з полегшенням зітхнула:
– Ну нарешті!!!
Фото нашої скаженої сімейки прикрашає флаєр Сімейної Школи. Наші его приємно вражені. Дякуємо за цю честь
Цей день – як афоризм.
Обіймаю усмішкою весь світ. Я по вуха сповнена любові. Читаю, пишу в кабінеті.
Ви не знаєте про мій кабінет. Він є у кожного письменника, навіть якщо у письменника немає власної хати. Але місце для творчості, де працює душа – неймовірно важливе.
Це може бути стіл в кафе чи письмовий стіл в кутку кімнати, біля вікна назовні – у Всесвіт, і з вікном всередину серця – вглиб. Там, за вікном проносяться тисячоліття й галактики. По суті я теж є вікно.
Кабінет письменника буває посеред аеропорту, чи на вулиці, на бардюрі, коли треба присісти і терміново записати ідею чи думку (іноді я писала на своїх джинсах, коли не було під рукою зошита, а натхнення не бажало чекати). А можна примостити на колінах аркуш в клітинку, чи блокнот, чи ноут.
Влітку мій кабінет на дворі, під сливою, оповитий виноградною лозою, а під ногами квіти. Там живе плетене крісло і філіжаночка кави. Я обгортуюсь мовчанням, немов шаллю, включаю муркотіння кота голосніше, і слухаю Справжнє.
Наді мною Бог випадково перекинув чашку з гарячим небом і пінкою з хмаринок. Небо вилилось, розплескалося над планетою, і нашіптує щось важливе, підсказує зверху. Пишу під його диктовку.
про ноги і канікули
Ноги, мої прекрасні довгі ноги, тепер в подряпинах, які обіцяють перетворитися в шрами – гасала по деревах. І в фіолетових синцях- грала в баскет. От як треба проводити канікули, мами.