Місяць: Жовтень 2015

Понеділок.
Ранок, щасливий голос Марійки зі Львова: “Мам, тут чудово! Ми проговорили всю ніч в купе, розказували страшні історії і були у підземеллі! А вночі зробимо вечірку в отелі, в номері, що далеко від людей!”
У садочку подружка Саша вибігає назустріч Мілі: “Ти прийшла!” Дівчатка обнімаються, Міла дарує Саші малюнок: ” Я намалювала як ми з тобою купаємося у морі! Разом!” Усі діти і вихователі дивляться на них, маленьких, сяючих, і навколо пахне какао та дружбою.
Їду по Києву, осінь кидається жовто-гарячим листям у вікно машини, старенька собачка шкутильгає через дорогу, автівки чемно чекають, поки вона дійде до тротуара, і тільки потім продовжують свій шлях. Водій тролейбуса пропускає нас поперед себе, стримуючи натовп машин. Дякую, підморгую фарами, пропускаю вперед інше авто, а воно поступається дорогою наступній людині.
Небо обіймає птахів і кутається у хмари, як в шарф.
Ян повернувся з кулінарного табору, пригостив нас пастуш*їм пірогом, що сам створив, смакоти неймовірної!
Затишний вечір. Свіжоспечений домашній хліб. Гра в Еліс, аромат кориці та ванілі. Чай з м*ятою, кіт в смужечку усміхається по-чеширські.
Дякую за цей день, за цей шалений жовтень, за цих людей поруч.
Добраніч!

– Маша, когда я вырасту, ты будешь приезжать ко мне в гости во дворец?

“Каждое дитя приходит в мир с вестью, что Бог еще не разочаровался в людях”
Р. Тагор

Проводим генеральную уборку. Находим старый горшок Милы. Ребёнок в восторге. Прижимает к себе, пробует присесть на него, как на трон.
– Неужели у меня была такая маленькая попа?!!
Горшок перемещается по комнатам, Мила сидит на нем во всех позах:
– Я поставлю его рядом с кроваткой, буду просыпаться ночами и любоваться им.

Міла знову ненавмисно зламала ляльку сестри. На цей раз найулюбленішу.
Марійка розплакалась. Це з нею буває дуже рідко. Міла теж плаче поруч:
– Не розумію, чому Бог дав мені таке життя?!
– До чого тут Бог? Це поведінка в тебе погана.
– Так от я і не розумію, чому Бог дав мені таку поведінку. Чому я ламаю іграшки і так погано себе повожу?

Міла:
– Я прийшла на хореографію, а там тільки дві дівчинки. Уявляєш, тільки дві. А потім прийшли ще дві, потім ще й ще, і все заповнилось дівчатками!!!
***
Міла:
– Я закохалася у Ваню.
– А як же Вова? – строго питає Ян.
Міла задумалася:
– Що поробиш – буду любити двох.
– Це погано. Буде як у Пушкіна.
– ???
– Може все скінчитися дуелью.

Розбудити дітей, нагодувати, завезти до школи та садочка. Повернутися до школи, вияснити відношення з вчителем, поїхати до лікаря за медичною справкою, повезти кота на уколи, втішити його, потім вдома зловити кота і закапати йому вуха, приголубити його, бідолашного, нарешті підігріти собі сніданок – кашу, яку не доїли діти, але почути в телефоні благання доньки – привезти їй пряжу і крючок для уроку праці, які вона забула вдома.
Охоронець вкотре бачить мене у вестибюлі школи. Ми дивимось один на одного як Штірліц з жінкою на зустрічі в кафе “Elephant”. Мені здається, скоро він всиновить моїх дітей. Чи позбавить мене батьківських прав.
На часах 11.25.
А як ви почали цей день?

Листячко прилипло до попи машини, поруч з якою я їду – тобто осінь..
Міла зітхає:
– Моя нелюбима пора року – осінь. В ній холодно.
– Взимку теж холодно.
– Взимку є сніг, Новий рік, і мій День народження, а восени просто холодно.