День: 12.10.2015

“Гаррі Поттера” ми читали з Єгором разом. Точніше, я читала Єгору вголос. Валялися в ліжку і читали, читали. Чекали наступної дози нових пригод хлопчика-чарівника, і читали знову.
Потім ми завагітніли Марійкою, і усі 9 місяців вона слухала в животику літературний шедевр Джоан Роулінг, який я читала їй та її татові.
Потім донечка вбирала порцію цікавостей про дивовижних дітей, коли лежала в колясці, під час прогулянок.
Результат: в свої дванадцять років Марія прочитала сім книг “Гаррі Поттера” вісім раз українською мовою. Читала англійською та російською, але не те.
Коли Марійці нервово чи погано на душі, вона відкриває чарівну книгу і провалюється в нірвану. Це для неї заспокійливе, антидепресант. Єгор доньку навіть сварить: ” Що, знову Гаррі Поттер???!!!!”
Ми влаштували фотосесію з сімейною книжною подругою.
А у вас є Королева Книг?

А что, я одна не люблю “Секс в большом городе”?
Героини абсолютно не близки мне по духу, как-то несимпатичны и неприятны. Даже мужу любопытнее смотреть этот сериал. Многие видят в нём глубинный смысл, цитируют персонажей, а мне он кажется нудным.
Наверное, я какая-то неправильная женщина. Что со мной не так?

– Треба взяти багет, відрізати від нього шматочок. Цей шматочок помазати кетчупом, а зверху покласти сир. І в піч. Підігріти трошки. Потім дістати, посипати зеленим лучком і насолоджуватися життям!.. Тільки я не люблю бутерброд із кетчупом.

Міла дуже емоційно дивиться мульт “Думками навиворіт”. То сміється, то закриває очі і кричить: ” Я не можу на це дивитися!!!”.
Потім встала, руки в боки:
– Ну навіщо емоції знущаються над дівчинкою???
Марія теж зробила висновок:
– Мультик класний, але таке враження, що ми роботи, нами володіють емоції.
І я подумала, що обидві доньки праві. Ми, дійсно, раби емоцій. Тільки усвідомленність допомагає бути вільними і керувати неймовірно потужною енергією – тобто емоціями, а значить керувати своїм життям.

І не треба накачувати губи, бо в мене є донечка, яка при зустрічі після невеличкої розлуки, так рада бачити маму, що вщент розбиває лобом мої губи. Тепер я майже Анджеліна Джолі.
(Фотодоказа не буде, бо про Джолі я прибрехала. Мукла, звичайна мукла.)

Наїздилися, нагулялися, закохалися у жовтневий Київ.
На бігборді надпис “СТАРІТИ НЕМАЄ ЧАСУ” і фото дідуся. Повз проходив сивий чоловік. Зупинився, роздивився, задумався.
Біжу за Марійкою на курси. Бульвар Шавченка розритий, роздертий, асфальт знятий з дороги, немов шкіра. Біля водія ескаватора стоїть стильний хлопець, про щось розмовляє з робітниками. І такий він, яскравий, симпатичний, виділяється на фоні ремонту.
Вертаємося з Марійкою, жуємо круасани з вишнею, сміємося, і раптом.. той красень сидить в кабіні ескаватора на місці водія і шкрябає ковшом пісок в ямі. Робітник дає йому команди. Хлопець слухняно їх виконує – висунувся з машини, намагається старанно працювати. І все це під драйвовий музон, який взривається в серці, злітає в небо. Звичайний сюр. Ми аж зупинилися з Марією. Не могли відірватися від цієї картинки, ніби попали у кліп чи кіно. Милувалися метросексуальним хлопцем, слухали пісню.
Потім пішли в парк Шевченка. Там книги живуть в будиночках-бібліотечках. “Собака Баскервілей” наприклад, ще декілька романів. Люди зупиняються, беруть чи приносять книжки. Мілу зацікавив “Гулівер”. Сіла на лавочку, роздивлялася картинки.
Прижилася все ж таки в нас ця чудова традиція – ділитися книгами з незнайомими людьми.
Затишний парк з деревами, у яких є очі, Шевченко просто неба, гарні хлопці в ескаваторах, усміхнені люди п*ють каву та горячий шоколад чи чай з термосів.
В тобі добре, Києве 🙂

Сижу у камина, чередую глинтвейн с кофе. Муж с сыном мастерят игрушечный корабль для завтрашней благотворительной ярмарки, дочки купаются в ванной. Дрова перешёптываются с огнём, кот улыбается во сне, а я провалилась в талант одного человека. Упала в портал настоящести и глубины, и спешу поделиться с вами Павлом.
Павел Паштет Белянский – открытие в моём сегодняшнем вечере.

“Я не люблю выходные. Только настроишься посидеть возле камина с чашечкой кофе в кресле-качалке… И тут БАЦ. Выясняется, что у тебя нет ни камина, ни кофе, ни кресла- качалки…”
(с)
А я люблю выходные. И будни люблю. У нас есть и кофе, и камин, а вместо кресла-качалки – тёплые, мурчательные кошки.
А горящий камин и мурчащие кошки делают осень уютнее.
Счастья в вашем вечере!