День: 27.10.2015

Понеділок.
Ранок, щасливий голос Марійки зі Львова: “Мам, тут чудово! Ми проговорили всю ніч в купе, розказували страшні історії і були у підземеллі! А вночі зробимо вечірку в отелі, в номері, що далеко від людей!”
У садочку подружка Саша вибігає назустріч Мілі: “Ти прийшла!” Дівчатка обнімаються, Міла дарує Саші малюнок: ” Я намалювала як ми з тобою купаємося у морі! Разом!” Усі діти і вихователі дивляться на них, маленьких, сяючих, і навколо пахне какао та дружбою.
Їду по Києву, осінь кидається жовто-гарячим листям у вікно машини, старенька собачка шкутильгає через дорогу, автівки чемно чекають, поки вона дійде до тротуара, і тільки потім продовжують свій шлях. Водій тролейбуса пропускає нас поперед себе, стримуючи натовп машин. Дякую, підморгую фарами, пропускаю вперед інше авто, а воно поступається дорогою наступній людині.
Небо обіймає птахів і кутається у хмари, як в шарф.
Ян повернувся з кулінарного табору, пригостив нас пастуш*їм пірогом, що сам створив, смакоти неймовірної!
Затишний вечір. Свіжоспечений домашній хліб. Гра в Еліс, аромат кориці та ванілі. Чай з м*ятою, кіт в смужечку усміхається по-чеширські.
Дякую за цей день, за цей шалений жовтень, за цих людей поруч.
Добраніч!

– Маша, когда я вырасту, ты будешь приезжать ко мне в гости во дворец?