Мені радісно, що героями нашого часу стають волонтери. Раніше на таких обєзбашених людей дивилися як на придурків.
Радісно, що тепер круче той, хто більше зробив, віддав, а нещодавно престижно було отримувати.
Радісно, що люди тепер хваляться добрими справами, а не новими шмотками, і я вважаю, що це насправді класно. Нас привчили робити хороше тихенько, тіпа скромно, а я за гучну пропаганду добра, і завжди піарю взаємодопомогу та щастя.
Радісно, що діти з пелюшок переживають за долю України, моляться за захисників, роблять малюнки-оберіги на фронт, діляться з маленькими біженцями своїми іграшками та одягом, віддають гроші, які накопичували, на тепловізори військовим та на ліки пораненим.
Країна одужує. Країна змінюється. Великі й малі почали ці зміни з себе. З жовтоблакитного прапора у своєму вікні. Зі свого парадного, розмальованого маками та лелеками, з авто одягненого у вишиванку, з походу в кінотеатр на українське кіно “Поводир”.. Таких вчинків робиться тисячі, сотні тисяч, а може і мільйони щодня. Живеш і бачиш подвиг, самопожертву на кожному кроці. Це Україна, крихітко.
Ще рік тому ми були іншими. Ми стояли над прірвою і майже падали в пекло. Сьогодні наші цінності ближче до Бога. Ми вийшли на світло і більше не повернемося в темряву та байдужість. Що скажете, славні укри-правосєки? Прорвемось?