Це була важка вагітність. Перші місяці я взагалі не їла, і всі сили йшли на те, щоб не зомліти. Чотирьохрічний Ян важко отруївся нітратними овочами, прийшлося лежати в лікарні під крапельницею. Додому син повернувся слабким скелетиком, а я – прозорим привидом. Матка стала твердою як камінь, і я пару раз лежала на збереженні в жахливих палатах з садістами лікарями. Бувало так, що пройти декілька метрів ставало проблемою.
У Єгора на роботі почався проект. Він майже не з*являвся вдома, працював цілодобово.
Я трошки очухалась, багато працювала, весь час за кермом. Заморювалася так, що відключалася, коли вела авто. Такого скаженого ритму не витримала душа поета, і я сильно захворіла.
Коли я проковтнула десяту таблетку суворого антибіотика, Міла вирішила, що пора народжуватися, і в мене відійшли води. Почалися пологи, Єгор був поруч, але постійно розмовляв по телефону з шефом. Так і народжували втрьох – разом з начальником.
Але все це фігня, зато в нас з*явилася дівчинка-радість, дівчинка-смішинка, дівчинка-веселка!
МІЛА!
Чотири роки тому ти прийшла в нашу родину, а за дев*ять місяців до цього чотирьохрічний Ян сказав мені:
– Мама, мені наснилося, що в тебе буде дитинка.
І через пару тижнів я узнала, що дитинка, дійсно, збирається прийти на цю планету.
Мілочка, ми полюбили тебе одразу – з двох смужок на тесті на вагітність, з перших секунд тебе в цьому Всесвіті. Пам*ятаю перешу ніч з тобою вдома. Я в дитячій з тобою на руках. Марійка з Яном в своїх ліжечках, я бажаю їм доброї ночі і раптом розумію, що нарешті ми всі разом, знайшли один одного серед зірок і життів. Всі пазли зійшлися! Мене охопило неймовірне почуття гармонії, при чому такої, желєзнобетонної.
Мілочка, радість моя, ти зірочка, ти янголятко. Щастя тобі, дівчинка, здоров*я, довгого, чудового життя, любові та миру!
Обняла Мілу:
– Дякую тобі, сонечко, що народилася у нас.
Донечка пригорнулася до серця і сказала:
– Богу дякуй. Це все Він.
