Ще рік тому, коли надворі починався грушопад, на розбиті об землю фрукти зліталися метелики. Наша чудова киця Фєєчка приносила їх додому десятками і залишала в кімнаті. Я збирала метеликовий врожай і відпускала стайки комах-квітів у літо.
Але вранці, поки я спала, Фєйка встигала принести цієї краси ще більше.
Коли я прокидалася, на стінах, на шкафах і підвіконні майоріли метелики. Вони літали під стелею, сідали мені на плечі і долоні, а поруч муркотіла і мружилася від ніжності найкраща киця у Всесвіті. Я трошки ругала її, гладила, посміхалася і знову йшла випускати чергову партію краси на волю.
Ще пам*ятаю як надворі цілодобово сохла під сонцем випрана військова форма, десятки солдатських курток, штанів. А на них відпочивали метелики, що випромінювали мир та спокій.
Я чекала серпня 2015 і думала – як же так: буде грушопад, будуть метелики, але ніхто їх мені не принесе, не подарує мені маленьку казку, яку я потім відпущу в небо..
І серпень стався, і немає смугастої, чарівної Фєєчки поруч – вона загинула в жовтні. І метеликів немає надворі. Жодного.
