Обіймаю усмішкою весь світ. Я по вуха сповнена любові. Читаю, пишу в кабінеті.
Ви не знаєте про мій кабінет. Він є у кожного письменника, навіть якщо у письменника немає власної хати. Але місце для творчості, де працює душа – неймовірно важливе.
Це може бути стіл в кафе чи письмовий стіл в кутку кімнати, біля вікна назовні – у Всесвіт, і з вікном всередину серця – вглиб. Там, за вікном проносяться тисячоліття й галактики. По суті я теж є вікно.
Кабінет письменника буває посеред аеропорту, чи на вулиці, на бардюрі, коли треба присісти і терміново записати ідею чи думку (іноді я писала на своїх джинсах, коли не було під рукою зошита, а натхнення не бажало чекати). А можна примостити на колінах аркуш в клітинку, чи блокнот, чи ноут.
Влітку мій кабінет на дворі, під сливою, оповитий виноградною лозою, а під ногами квіти. Там живе плетене крісло і філіжаночка кави. Я обгортуюсь мовчанням, немов шаллю, включаю муркотіння кота голосніше, і слухаю Справжнє.
Наді мною Бог випадково перекинув чашку з гарячим небом і пінкою з хмаринок. Небо вилилось, розплескалося над планетою, і нашіптує щось важливе, підсказує зверху. Пишу під його диктовку.