Сижу у камина, чередую глинтвейн с кофе. Муж с сыном мастерят игрушечный корабль для завтрашней благотворительной ярмарки, дочки купаются в ванной. Дрова перешёптываются с огнём, кот улыбается во сне, а я провалилась в талант одного человека. Упала в портал настоящести и глубины, и спешу поделиться с вами Павлом.
Павел Паштет Белянский – открытие в моём сегодняшнем вечере.
выходные
“Я не люблю выходные. Только настроишься посидеть возле камина с чашечкой кофе в кресле-качалке… И тут БАЦ. Выясняется, что у тебя нет ни камина, ни кофе, ни кресла- качалки…”
(с)
А я люблю выходные. И будни люблю. У нас есть и кофе, и камин, а вместо кресла-качалки – тёплые, мурчательные кошки.
А горящий камин и мурчащие кошки делают осень уютнее.
Счастья в вашем вечере!
?
Міла:
– А як слово “підмишка” сказати серйозно? Не смішно – підмишка, а якось строго? Підмиша?
Продовження історії про Мілу, яка відкрила в собі черговий талант – кулінарний
Міла стругає десятий огірок для п*ятої порції салату. Я прошу, щоб хтось з дітей зробив мені кави.
Міла біжить до кавоварки:
– Я тобі зроблю!
– Дякую, донечка, але ти ще маленька.
– Так що, мені чекати, коли я виросту??!! – Міла розчаровано продовжує різати зелений лук.
– Трошки подорослішаєш, і будеш робити каву.
– А ти що не вмієш сама?
– Мені приємно, щоб хтось мені зробив капучино.
– Ми що, твої раби?
– Ви мої діти, які піклуються про мене. І я вам дуже за це вдячна.
– Ну, їжа для тебе більш важлива, ніж кава, – натякнула Міла, роблячи салат.
Міла біжить до кавоварки:
– Я тобі зроблю!
– Дякую, донечка, але ти ще маленька.
– Так що, мені чекати, коли я виросту??!! – Міла розчаровано продовжує різати зелений лук.
– Трошки подорослішаєш, і будеш робити каву.
– А ти що не вмієш сама?
– Мені приємно, щоб хтось мені зробив капучино.
– Ми що, твої раби?
– Ви мої діти, які піклуються про мене. І я вам дуже за це вдячна.
– Ну, їжа для тебе більш важлива, ніж кава, – натякнула Міла, роблячи салат.
В цей час Марійка принесла капучино з дивовижною пінкою і тертим білим шоколадом.
Ну не кайф?
салатна нотатка
Міла просить дозволити зробити салат. Я відмовляю. Вона обіцяє, що сама його з*їсть. Здаюсь і пропоную їй зелений лук, огірки та сметану.
Мілон нарізала, змішала. Я підійшла спробувати і.. проковтнула все за декілька секунд. Попросила ще мені зробити порцію.
Повз проходив Ян. Теж заказав собі салатик. Дитина і йому створила смакоту. Ян умяв все миттєво. Віддав пусту тарілку:
– Мені не дуже сподобалося. Можна добавки?
Міла покірно нарізала ще, і потім ще, і ще.. Добавки просили ми з Марійкою.
Вже сорок хвилин дитина готує, а ми їмо. Вже немає кілограму огірків, букета лука, і сметани залишилося півбанки.
– Міла, я за добавкою! – Ян дає порожню, вилизану тарілку.
– Почекай! Я теж хочу спробувати! – взбрикнула дівчинка. – Скільки можна їсти!
Міла зробила перерву і злопала салат. Потім продовжила годувати нас, троглодитів.
Ми нахвалювали маленьку хазяєчку, дякували безмежно, бо дійсно було дуже смачно.
– А я не думала, що в мене так добре вийде, – зізналася Міла. – Я така щаслива, що вам смачно. А знаєте, чому?
– Чому? – запитали ми хором.
– Тому що я добавила в салат любові. Обсипала його любов*ю.
в кишені
Міла:
– В мене в кишені оладушек (з фольги), перо та шматок райдуги.
А що в кишені у тебе?
У вас есть целая жизнь, чтобы работать, а дети будут маленькими всего один раз. (пословица-истина)
укри, такі укри
Флешмоб- лихие 90
ех..
Встала, приготувала сніданок, добудилася дітей з десятого разу, нарешті сама прокинулася, поросятам дала, тобто котів погодувала, чаї, портфелі, спортивна форма, покидала все та всіх в машину, помчала до школи, згадала, що забули змінне взуття, повернулися, запізнилися, Марійку з Яном підкинула під поріг школи, втікла, заскочила з Мілою до садочка.
Я, розпатлана, захекана, заспана, невмита, з неврозом і хронічним запізненням, а назустріч виходить вихователька, свіжа, бадьора, ділова, привітна, усміхнена, гарна, з зачіскою та макіяжем.
Блін, жінки, як ви це робите?
