Міла вдруге прийшла до садочка. Роздягається. Бачить дівчинка Саша плаче.
– Ти чому плачеш?
– Тато ніколи за мною не повернеться.
– Що ти таке кажеш? Тато не може не повернутися. Дивись – всі діти без батьків. Ти бачиш тут хоча б одного дорослого?
– Ні..
– Зрозумій, батькам теж треба відпочити.
Саша препиняє плакати.
– Пішли гратися, – Міла взяла дівчинку за ручку.
Happy end
про страхи
Розмовляємо з Яном про страхи.
Міла раптом каже:
– Розповісти вам як перемогти страх?
– Будь ласка.
– Треба чогось сильно забоятися. І боятися багато годин і днів. Навіть вночі боятися. А потім зробити це. Піти за своїм страхом. І тоді виявляється, що страх стає радістю. Те, чого боялась, виявляється, приносить щастя. Від цього стає добре. Страх це правильно. Він в мені ворочався і хотів вийти, і коли я його випустила, він перетворився на любов.
…
– Я хочу бути з тобою завжди, – у Міли сльози в очах. – Можна ми з моїм принцем, коли одружимося, будемо жити тут, з вами?
– Як захочете, так і буде, не хвилюйся, будь ласка. Я нікуди не дінуся в любому випадку. Буду гратися з твоїми дітками.
– Тоді ти вже будеш старою. Будеш бабусею, – це давній страх Міли, губки починають тремтіти. – В мене аж ротик болить від цих слів.
– Я не можу бути старою. Так не буває і не буде. Дивися, яка я молода, – в цей момент приймаю рішення ще більше займатися спортом та йогою. Це мій обов*язок перед дітьми – бути здоровою, гарною, цікавою мамою. – Я завжди буду молодою, я тобі обіцяю.
?
Вот честно, не знаю, как переживают холода люди, у которых нет рядом зверёныша. Прятаться в собак и кутаться в кошек – как без этого? Думать о хорошем или сладко грустить под мурчательный моторчик, встроенный в усатого-полосатого, или прижаться душой к сердцу кого-то большого или маленького, захэканного, с языком через плечо..
Безживотные люди, как вы зимуете вообще?
))
Чекали з Мілою Яна та Марічку з тренування. Знову переконалася, що дитячий майданчик – чудова альтернатива фітнесу. Якісно підкачала ніжки, гойдаючи Мілу на качалці – я піднімалась й присідала – і тоді Міла злітала вище неба. Качала біцуху, перекидуючи Мілона через турніки та сходи, тренувала вистибулярний апарат на каруселі. Весело і, сподіваюся, крєпатурно.
Коли гуляли, проходили повз РАГСу, де до речі, одружилися з Єгорідзе. Там якраз розкидали зернятка, та блискучі сердечка з пташками. Міла назбирала повні кишені цього добра, принесла додому, склала скарб в баночку. Всіх тепер посипає любов*ю та щастям.
сьогодні
“Сьогодні найкращий день в моєму житті!”
Міла вимовляє ці слова кожного дня, з безмежним захопленням, випромінює радість, посміхається, крутиться в танці, простягає ручки до неба:
“Сьогодні найкращий день в моєму житті!!!”
І вона права. Права кожним сьогодні.
класно :-)
Як же це приємно – починати ранок романтичними мультами про красунь-принцес з молодшою донечкою, грати вдень в баскет з сином, качати з ним прес (хто більше), пити каву зі старшою донькою-подружкою, а ввечері всім разом святкувати День народження кота + гасати на піжамній вечірці з цього приводу.
Люди, створюйте дітей, і побільше 🙂
З ними всебічно розвиваєшся, і взагалі вони веслі й драйвові!
о первой стрижке
Когда у Маши наконец-то отросли “косы” (ближе к полутора годам) и можно было уже не прикрывать жиденькие три волосины (ведь их уже стало целых пять) шапочками, кепочками, сомбреро и кокошниками -тогда встал вопрос о подрезании чёлки, а то мы уже забыли, какого цвета глаза у нашего ребёнка.
Стричь настоящего живого человека я боялась панически. Поэтому на этот подвиг отважился Егор. Когда я увидела в его руках ножницы, у меня случилась истерика. Тогда муж героически спрятался с ребёнком и коле-режущим предметом в ванной.
Я пообещала, что буду вести себя хорошо и не стану мешать — меня пустили в как бы парикмахерскую. Но через две минуты выгнали с позором и заперлись на щеколду simvastatin 5mg.
Словно раненный зверь, я металась по дверью из стороны в сторону, не находила себе места, предчувствовала чуть ли не снятый скальп, ну или побритого под ноль ребёнка в лучшем случае.
Я прислушивалась, царапалась, рыла подкоп, умоляла пустить меня в парикмахерское логово, но отец и дочь подозрительно затихли.
Когда я выломала дверь, то есть ворвалась в ванную, то увидела смущённого Егора и обчекрыженную улыбающуюся Машу. Полголовы было выстрижено пучками. Как-бы-чёлка, где начиналась, там и заканчивалась — результат подравнивания кончиков волос.
В бешенстве, то есть в состоянии аффекта, я выхватила дочь из лап отца. Он наивно пробовал защищаться ножницами, но разве может такая мелочь остановить разъярённую мать?
В общем, это был первый и последний опыт Егора, как стилиста. А драгоценные волосы отрастали ещё полгода — и эти полгода мы снова маскировали Машу с помощью чадры, каски, шлема и тюбетейки.
пісня
Міла приходить до мене в сльозах.
– Я дуже сумну пісню співаю, і плачу від цього..
– Про що вона?
– Не питай, бо мені дуже сумно, – ковтає сльози.
– Тоді не співай її.
– Треба, – намагається співати. – Господи, я не можу! Одразу починаю плакати.
Плаче.
– Ця пісня про смерть. А ще про любов.
до речі
Міла:
– Мам, невже ти не розумієш, щоб у корови було більше молока, її треба давити.