Їхали ми на південь повз село Ракове. Майже біля кожної хати вивіска “РАКИ”, “САМЫЕ КРУПНЫЕ РАКИ”. Єгор вирішив купити їх на вечерю собі і тещі. Коли повернувся, поклав у багажник пакет з ЖИВИМИ істотами. Це капєц. Я думала, що вони будуть вже приготовлені, а тут такий сюрприз.. Не розумію, як можна зварити заживо. Це треба зовсім відключити серце. Одне життя на один укус..
Єгор образився, побачивши мою реакцію. Я була, м*яко кажучи, в шоці від майбутньої інквізиції. Задепрессівнічала. Раптом зрозуміла – це навіть добре, що живі! Їх можна випустити!!! Спасти життя декількам істотам!!!
За що я люблю Єгора, це за те, що він хоч і був незадоволений, немов звір, у якого забрали здобич, але дозволив нам розкріпачувати раків. Тому перше, що ми зробили, приїхавши на дачу, побігли з дітьми на берег, випускати табун раків на волю!
Блог Наталі Снігур. Проза, Поезія, Нотатки, Щоденник