Місяць: Жовтень 2014

Ян мені каже:
– Зараз буду тебе малювати. Як хочеш, щоб я тебе зобразив?
– Хочу портрет.
– А що на фоні?
– Море чи океан.
– Так море чи океан?
– Неважливо.
– Важливо!
– Тоді океан.
Малює. Постійно підходить роздивляється мене:
– Так, очі на рівні носа, ніс біля рота.. Та-а-ак.. Треба вмятінки та бугорки обличчя запам*ятати..
– Які ще бугорки?
– Ну ось в тебе бугорки по бокам. А очі.. Очі в тебе якогось сіро-буро-малинового кольору. В мене такого нема.. Так, мамо, що там в тебе з зубами? А, ні.. я ж тебе беззубу малюю. О! а цих рисочек я не помічав!
І пішов творити, а я залишилася сидіти вся в комплексах та рисочках з вмятінками.
Через декілька хвилин Ян каже спантеличено:
– Якась ти в мене стара виходиш.. Слухай, давай я не буду тебе малювати, а просто намалюю океан.

І намалював:

Питаю у Яна:
– Тобі взагалі дівчата подобаються?
– Так. Мені дуже подобаєшся ти, Маша, а всі інші якось недовго подобаються. Вони не такі шикарні як ви.
На такий от несподіванний комлімент нарвалась.

Теперь я многое понимаю о той войне – Второй Мировой, Отечественной.. Теперь понимаю, почему гибли миллионы – людей бросали, даже когда могли спасти, потому что “бабы ещё нарожают”, потому что верили в мантру “это война, а на войне убивают”. Конечно убивают, но сколько смертей могло не случиться, скольких могли спасти – прислать подкрепление, вывести из окружения… Сколько бездарных, бездушных генералов, гремя орденами, отдавали тупые приказы.
.
Теперь я понимаю – в ту войну “Иловайсков” и “32 блокпостов” были тысячи. Военных предавало командование, власть.. С тех пор ничего не изменилось. Власти удобны погибшие герои, их так легко наградить посмертно. А те, кто не молчит, кто бьёт во все колокола – провокаторы-истерички. Те, кто выжил, выбрался из ада – дезертиры.
Но самое страшное даже не это. Ужас в том, что большинство людей верят в эти байки. Сколько ещё Майданов должно случиться, чтобы украинцы прозрели и перестали верить поводырям (с которыми конечно, проще жить – они всё расскажут – кто прав, кто виноват, как надо, а как нельзя).
Открывайте глаза и души. Не отворачивайтесь от правды, смотрите, что происходит, делайте выводы. Важно бороться за жизнь каждого человека, который защищает нас на передовой. Если мы расслабим булки в тылу и будем оправдывать своё бездействие лозунгом “военные лучше знают как поступить, командование разберётся”, то грош нам цена.
Да, война, но каждая бессмысленная смерть – это наш общий грех. За это не отмоемся и в следующих жизнях. Давайте лечиться от равнодушия, слепоты и наивности уже в этой.

Міла дуже балується пізно вночі. В мене урвався терпець.
– Все! Ти наказана! Завтра не буде ніяких мультиків! Нічого не буде!
Міла притихла та обережно запитала:
– А їжа буде?

Прошу Милу не заходить к нам в комнату:
– Мы смотрим фильм для взрослых. Там бывают страшные моменты. Пожалуйста, иди в детскую.
Ребёнок нехотя уходит, через минуту возвращается с победоносным видом:
-Подумаешь! А мы смотрим страшный мультик для маленьких! У нас страшнее!
:-Р
***
Маша делает Миле причёски.
Мила в косичках и бантиках подходит ко мне и говорит:
– Мама, представь, что я красавица..

Коли йшли обирати президента, так радісно себе почували. Стільки надій, віри в краще. Наче свято в душі, наче сонце..
Порошенко.. Звідки він взявся? Яким боком він до Майдану? Коли вибрали януковича, це була страшна поразка, але я розуміла, що такий в нас народ і нікуди від цього не дінешся – ми заслуговуємо на того правителя, якого обираємо. Я не хотіла заслуговувати януковича, я хотіла їхати з цієї країни, з любимої моєї Батьківщини.
Але стався Майдан, і я побачила, що мій народ не бидло, що ми гідні кращого. Майдан – це був суцільний подвиг тисяч неймовірних людей. І раптом – порошенко..
Коли переміг янукович, я розуміла, що з його виборцями мені не по дорозі. Але ж порошенка обирали і майданівці.. Те ж саме, тільки з освітою і вміє розмовляти.. бляха муха, як мало, виявляється, треба українському народу для щастя – і ось за цю фальшивку ви ризикували своїми життями на Майдані??? заради чергового торгаша Україною?
Я, чесно, не знаю, що мені тут робити.. Ні фанати ригів – з одного боку, ні лизуни порошенка не дозволять моїй країні розквітнути.
Сьогодні я йшла на вибори, як на бойню, де вбивають байдужістю, небажанням відкрити очі, прокинутися.
Опускаються крила, коли майданівці, з якими стільки днів та ночей пліч-о-пліч, обирають болото для України, ведуться на дешевий трёп, на демагогію. Колись нас вражало те, як люди закривають очі на брехню ригів. Тепер вже інші люди роблять вигляд, що не чують брехні теперешньої влади. Викручуються, шукають виправдання злочинам, скурвлюються.
Боляче.
Україна, мила, я не знаю, що робити..

Мила:
Феечка теперь гуляет по радуге и может ходить по любому цвету..

Маша спрашивает Милу:
– Что было первым – курица или яйцо?
Мила призадумалась и задала встречный вопрос:
– Маша, а что было первым – стекло или стакан?