День: 19.11.2014

Декілька днів тому подивилась “Поводир”. Хочу написати щось таке про цей фільм, щоб всі захотіли піти в кінотеатр, але не знаю, які слова підібрати..
Це Велика історія про Великих Людей. Всі Тібети світу, Індії і Далай-лами відпочивають.. Просвітлення, воля, любов – все поруч, все в серці нашого народу, мужнього, сильного, духовно БОГатого. Пісня і молитва – наша вічна зброя, як же її боїться нечисть..
Правда – синонім свободи.. Відкрийте серця та очі, подивіться на Правду, яку винищували, забороняли, вбивали.. А вона проросла скрізь біль та катування. І як цей народ не топтали, він квіткою пробивається до сонця.
Кожен кадр – чесний. Кожне слово – сильне. Кожна сцена – в саму душу.
Подивіться “Поводир”. В кінотеатрі. Це важливо.

Сьогодні Міла вперше пішла на малювання. Там займаються діти 5-6 років, тому я не була впевнена, чи потягне майже чотирьохрічна Міла таке навантаження.
Але все це були мої заморочки, а Міла зайшла собі в зал, гучно привіталася з усіма та запитала:
– Тут можно заниматься таким детям как я или нет?
Всі хором відповіли, що можна.
– Спасибо вам, добрые дети. Меня зовут Мила.
На уроці малювали повітряну кулю. Деякі дітлахи вирішили, що будуть створювати жовтоблакитну кулю.
– Як український прапор! – вигукнув хлопчик.
– Треба розмовляти українською мовою, – суворо сказала Міла, яка до цього пів-урока шпрехала російською. – Бо хто розмовляє російською, той росіянець!
– Ми розмовляємо українською тому, що живемо в Україні, – посміхнулась вчителька. – Людина повинна знати мову своєї країни.
– Так, – погодився хлопчик. – В мене є знайомий грузин, він розмовляє грузинською.
– Да! – вигукнула Міла. – И вообще, всех нас сделал Бог! И мне надо поточить фломастер..
Ми йшли додому. Міла раділа, що побувала на малюванні, ділилася враженнями.
Марія в неї запитала:
– А був там хтось, хто тобі не сподобався?
– Так. Одна дівчинка.
– Чому?
– Тому що в неї обличчя корічнєвато-бєжеве, – як справжній художник відповіла Міла.