Сьогодні Міла вперше пішла на малювання. Там займаються діти 5-6 років, тому я не була впевнена, чи потягне майже чотирьохрічна Міла таке навантаження.
Але все це були мої заморочки, а Міла зайшла собі в зал, гучно привіталася з усіма та запитала:
– Тут можно заниматься таким детям как я или нет?
Всі хором відповіли, що можна.
– Спасибо вам, добрые дети. Меня зовут Мила.
На уроці малювали повітряну кулю. Деякі дітлахи вирішили, що будуть створювати жовтоблакитну кулю.
– Як український прапор! – вигукнув хлопчик.
– Треба розмовляти українською мовою, – суворо сказала Міла, яка до цього пів-урока шпрехала російською. – Бо хто розмовляє російською, той росіянець!
– Ми розмовляємо українською тому, що живемо в Україні, – посміхнулась вчителька. – Людина повинна знати мову своєї країни.
– Так, – погодився хлопчик. – В мене є знайомий грузин, він розмовляє грузинською.
– Да! – вигукнула Міла. – И вообще, всех нас сделал Бог! И мне надо поточить фломастер..
Ми йшли додому. Міла раділа, що побувала на малюванні, ділилася враженнями.
Марія в неї запитала:
– А був там хтось, хто тобі не сподобався?
– Так. Одна дівчинка.
– Чому?
– Тому що в неї обличчя корічнєвато-бєжеве, – як справжній художник відповіла Міла.
