дідусь-внук

Ян дуже схожий на мого батька. Я вловлюю в сині татові жести, тотальну любов до природи, неймовірне почуття гумору.
Батька не стало, коли Яну було півтора роки – він не пам*ятає дідуся.
Ще один момент мене вражає.
Коли мій тато прощався з людиною, ніколи не казав: “До побачення” чи прощавай”. Він закінчував розмову:
– Будь!
Ні від кого більше я не чула цього життєстверджувального: БУДЬ!
Ян завжди при прощанні каже:
– Бувай!
На моє питання, звідки він взяв цей приклад прощання, де таке почув, в кого перейняв, син потискає плечами.