..

Ми прийшли на Майдан після одинадцяти, як приходили туди зазвичай щоночі минулої зими. Свічки, “Пливе кача”, люди. Добре, що політики вже пішли – не хотілось бачити і слухати їх – вони завжди були інородним тілом на святій землі Майдана. Хоча розумію, що президент повинен був щось сказати – ми ж хочемо, щоб влада вела з нами діалог. Поки що відбуваються більш монологи, але не про це зараз мова..
Не хотіли купляти парну кількість квітів, бо герої не вмирають, правда? Тюльпани і сонячно-жовтий нарцис – квіти, що оспівують весну, наполягають на весні..
Знову не впізнаю рідний Майдан. Він пустий без барикад і ТИХ людей, ТИХ нас. Я нагадую собі солдата, який хоче повернутися на фронт, бо там свої, там зрозуміло, що є добро, а що зло. Як не дивно, але там легше..
Два висновки: майданутість – це невиліковно і не можна війти двічі в один і той самий Майдан..
Тільки Небесна Сотня і Архангел Михаїл незмінно на сторожі. Над Майданом портал в Бога. Це наше місце сили, намолене, вистраждане, очищене любов*ю. Нечисть не пролізе. Небо не впаде.