кожного вечора Марічка та Ян ходять по молоко до “козлятників”. Козлятники – це бабуся з дідусем, у яких живуть кози, а в козах, відповідно, знаходиться молоко.
Йти треба по дачному селищу. Під час прогулянки діти співають патріотичні пісні. Йдуть і горланять в чисте небо:
– Вже вечір вечоріє, повстанське серце б’є,
А лента набої поспішно подає.
Ах, лента за лентою – набої подавай,
Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!
Поруч біжать собаки в реп*яхах, охороняють юних повстанців. Захід сонця розфарбовує все навколо золотом. Посміхається зелене літо у віночкі з трав та польових квітів. Люди виходять з домівок, вітаються з дітьми. Просять їх зупинитися і посвпівати ще.
– Про ваші пісні вже ходять легенди!
Ян з Марійкою по козацькі драйвово, з гонором:
– В Чорне море кров Дніпром тече,
В Чорне море кров Дніпром тече,
Там Січ наша, гей-гоп, там Січ наша
Там Січ наша на москаля йде..
Люди просять ще порцію співу.
Діти виконують “Молитву перед походом”:
– Хтось та й вродиться з нас нещасливий,
Я не знаю, яким був мій рід.
Пресвята Богородице Діво,
Вирушаєм сьогодні в похід..
Шістидесятилітній сусід, спершись на паркан, витирає сльози:
– Справжні українці ростуть.. це ж треба..
Жінки плачуть не соромлячись свого смутка, і просять завтра теж прийти до них, бо вже звикли до патріотичних концертів.
– Попереду жахи-шляхи, а в чоботях мозоляки,
А мені те все байдуже, бо біля мене справжній друже!
Біля мене друже, тож мені байдуже,
Хай як доля припече, поруч другове плече! – зухвало та гучно співають діти.
Потім йдуть далі, мимо наступної хати, де їх теж попросять зупинитися і заспівати українське, справжнє, створене душею народу.
До речі, мене вражає характер повстанських пісень. Мелодія весела, а слова повні смутку й болю..
Отак наші діти ходять за молоком.
Ян якось каже Марійці:
– Ми нелюди, які заставляють усіх плакати..
