дякую!

Не знаю, що з дітьми роблять в таборах, але повертаються вони звідти чемними, працьовитими, відповідальними, самостійними. Вони дякують перед вечерею Богу, а після вечері – батькам. Вони більше не сплять півдня, а просинаються на світанку і роблять руханку. Вони прибирають в своїй кімнаті, і взагалі в домі. Я вже не кажу про неймовірні пісні, які звучать в нашій хаті цілодобово.
Ввечері ми лягли з Єгором, стомлені, на диван. Раптом Марійка сказала:
– Що вам приготувати? Хочете салат?
Ми з чоловіком переглянулися. Це наша Машулька? Машулька, яка тільки те і робить, що валяється з книгою та грається з Мілою й кицьками? Ого..
Ян і Міла з радістю приєдналися до старшої сестри. Діти приготували неймовірний салат – такий смачний, що ми попросили ще порцію. Потім юні скаути створили персики – розрізані навпіл абрикоси, а в них серцевинкою, яскравим ядром лежить вишня = персик. Потім був компот і печиво з розплавленим шоколадом.. Діти зайняті, ми відпочиваємо, ще й насолоджуємося смакотою.
– Так ось як ще можна використовувати дітей!!! – прозріли ми з Єгором, і потиснули один одному руки. – Головне що нам всім це подобається. Кайф!
Я згадала себе маленьку, як хотілось мені допомогти мамі, але вона не дозволяла: “Без тебе швидше впораюсь”. Я виросла і перетворилася на таку ж ненапряжну маму. Мені не важко, я сама. А діти ще встигнуть напрацюватися.
Спочатку дитина з усіх сил прагне допомогти батькам, але ми самі відбиваємо в них це бажання своїм “та не треба”. А потім жаліємося, що ростуть ледарі, яким байдуже, що батьки забігані, зморені і від цього злі. Ми самі псуємо своїх дітей.
Я дуже вдячна виховникам, які вірять в силу дітей, в їх здібність брати на себе відповідальність. Бо ми, батьки, вважаємо, що дитина не зможе, не впорається, зробить помилку. До речі, помилку, дійсно зробить, але це і є ЖИТИ, це і є досвід, коли спочатку не виходить, а потім ти бац – і вже майстер.