День: 17.03.2015

Мила плачет:
– Когда же Фейка спрыгнет с радуги? Я так по ней скучаю.
– Феечка прислала к нам Феникса. В нём её частичка, ёё огромная любовь к нам.

Как я под Ахматову косила
Случилось это, когда я была в десятом классе. Нам задали выучить любое стихотворение Анны Ахматовой. Чего-то я загуляла, и домашнее задание не выполнила. Опомнилась только когда начали спрашивать одноклассников.
Наконец, вызвали к доске меня, и я не придумала ничего другого, как рассказать вместо шедевра Ахматовой свои стихи.
Вот эти:
В волосах запутался воздух,
Шевелится море игриво.
Я спать уложила розу
В растрепанный томик Шекспира.
Чайка нырнула в полночь.
Затрепетали звезды.
И Бог согласился помочь нам –
Он в нас поверил просто.
Это единственное, что я помнила из своих сочинительств. Оно и с рифмой было, и не такое неформально-депрессивное, как некоторые из моих шедевров. Вот, например “Чучело моего любовника” я никак не могла рассказать на уроке литературы. Меня бы сразу рассекретили и предали анафеме.
В общем, стою, рассказываю. Боюсь, что раскусят меня сейчас и выгонят с позором. Вижу, у друзей – фанатов моего творчества, глаза становятся шире. Понимаю – узнали стихи!!! В шоке смотрят на меня. Я, краснея- бледнея, продолжаю обманывать учителя. Неловко, но двойку очень не хочу.
Закончила. Жду приговора.
Нелли Владимировна задумчиво спрашивает:
– Это Ахматова?
– Конечно! – не моргнув, вру я. – Её ранние стихи.
Молчание.
Казалось, тишина сейчас взорвётся.
– Садись. Пять.
Двойственные ощущения: облегчение + угрызения совести.
На перемене меня окружили одноклассники, поздравляли с этой маленькой ложью. Позже я призналась, что стихи мои. Так что, надеюсь, Нелли Владимировна с Анной Андреевной на меня не очень обиделись.
А вы какие грехи совершали в школе?

– Це був дуже гарний день! – з захопленням каже Міла.
– Дякуємо йому, – посміхаюсь я. – Завтра день теж буде чудовий.
– Такий самий гарний як сьогоднішній?!
– Звісно. День – це подарунок Бога.
– Кожного ранку Бог загортає новий день в святковий папір чи кладе в яскраву коробочку і дарує нам! – сміється Міла. – Цікаво, якого кольору буде коробочка з завтрашнім днем?
– Подивимось smile emoticon
– Хочу рожеву з червоними сердечками!!!
Друзі, ми з Мілою бажаємо вам чудових днів-подарунків, загорнутих в радість та любов smile emoticon Бог старається.

У нашої сім*ї є Друг. Неймовірний, любимий, до самої душі рідний. Вадим. Креативний, веселий, з чудовим почуттям гумору, добрий, щирий, мужній. Це Людина вищої проби. Вадік закоханий в Життя, завжди випромінює блискучі ідеї. А ще він захищає Україну, нас..
Там, на розстріляній війною землі, Вадік збирає батарейки, щоб потім їх утилізувати. Щоб не було отрути, щоб зберегти екологію. Війна скінчиться, природа залишиться. І будуть люди, і будуть квіти. Вадим захищає цю землю зараз і піклується про її майбутнє.
Ви розумієте масштаб особистості?

Ян:
– Мам, а ви, жінки, вигадуєте для чоловіків якісь випробування? Скажи. Тільки чесно – я повинен знати, щоб підготуватись.

Ян здвигає ліжка, своє і сестри:
– Мені треба тренуватись – бо коли виросту, прийдеться спати вдвох з жінкою..
До речі, син закохався..