День: 19.03.2015

В юності я кожного дня читала Її вірші про кохання. Вони щось неймовірне робили з душею – хотілось плакати, танцювати, кохати, любити, ЛЮБИТИ..
Я знала напам*ять Їі поезію, бо це не просто рима та слова – це сповідь, це пророцтво, це Бог. Бувало йшла з друзями, зупинялась і починала читати “Любов Нансена”. Мене просили читати ще. І я читала, читала.. Її вірші – як промінці, а люди люблять сонце.
Потім я доросла до Її віршів про Україну. Стояла на Майдані і розуміла, як же боляче було жити Їй, усвідомленній, вільній, мудрій, люблячій, живій, серед нас, сліпих, байдужих, добиваючих в собі Батьківщину.
Тепер мої діти розповідають:
“Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава..”
і я плачу.
В мене в душі є девізи, закони, сформульовані сердцем, принципи – вони родом з поезії Ліни Костенко. Сподіваюсь, всі ми розуміємо, що живемо в епоху неймовірної Жінки, в якій кричить, болить Україна. Ліна Костенко пронесла її крізь пекло радянського режиму, крізь людську глухоту “Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі”. Вона тримає Україну в долонях і в серці, як колись тримав її Шевченко.
Друзі, поруч з нами живе Пророк. Поки у нас є Ліна Костенко – в нас є Україна.
З Днем Народження, Ліна Василівна! Низький Вам уклін.

Весна.. Марійка перетворилась на справжнього підлітка – цілодобово слухає музику, постійно в навушниках. Шукає усамітнення, але з нашим табором це складно.

Ян закохався. Відчайдушно, симпатично, до самого неба. Всі думки про Неї. Всі подвиги в Її честь. І подобається в Ній все. Весна..

Міла вперше пішла до гуртка, де Яна і Марію вчать акторскій майстерності. Міла дуже переживала, бо дітям там 7 -12 років.
– А туди пускають таких як я, чотирьохрічних? Я їм покажу як я сміюсь.
Одягла намисто з рожевого бісеру, критично оглянула своє відображення в дзеркалі і хвилюючись, пішла.
Привітались з вчителем. Міла винирнула з хвилювання і сміливо сказала:
– А дивіться які в мене буси!
Через п*ять хвилин зняла їх:
– Щось мені спекотно в цих бусах..
Діти показували етюд – ніби ковзали по льоду. Раптом Марійка “провалилась в ополонку”. Ян кинувся її спасати, і теж провалився. Міла підійшла і обережно почала витягувати сестру та брата з уявної ополонки. Спасла Марію, а Ян судорожно булькнув і реалістично потонув у підлозі.
Міла насупилась, поставила руки в боки, грізно вимовила:
– А-ну перестань мене лякати! Я маленька дитина!!!

Коли йшли додому Міла розказувала свої враження:
– Все було добре, я трошки сильно всплакнула, два рази. А потім сказала вчительці: “Ти дуже хороша вчителька.” Мам, мені так хотілось, щоб їй було приємно.

Аня добавилась ко мне в друзья ФБ и через совсем небольшое время – в жизни.
Когда под моим домом были бандиты, она, не зная меня лично, волновалась так, будто я очень близкий ей человек. Она молилась за мою семью и учила молитве, которая когда-то спасла её.
Аня почти каждую ночь волонтёрила с медиками возле Стеллы. На всякий случай обменялись телефонами. И однажды, когда мы блокировали автобусы с беркутом, который снова зверски избил людей под судом, я позвонила Ане и просила её приехать, потому что людей калечат, травят газом. Нужны медики, нужна поддержка.
Все вокруг предположили, что я паникую. Ане говорили: “Там всё ОК, не кипишуй”, но Аня поверила мне и сказала: “Я еду”.
Примчалась. Мы тогда впервые увиделись и обнялись. Я несколько часов стояла на морозе и очень замёрзла. Аня протянула мне пуховый платок – любимый платок её мамы. Я закуталась в него и сразу стало теплее и легче.
Мои “друзья” всю майдановскую зиму не хотели меня услышать (к счастью, их единицы, но всё равно больно). А человек, который никогда меня не видел вживую, приехал через весь город, на зов о помощи, и укутал меня платком, как защитой.
Об Ане могу говорить много. Она невероятная и до неприличия скромная. И осколки из людей доставала, и в самые страшные дни и ночи была на Майдане, и закупала нужные медикаменты.
Я боялась снайпера, а она – нет, хотя её друзей со Стеллы убили.
Началась война, мы уставшие и забеганные, хвастались вечером на трамвайной остановке добытыми за день разгрузками, собирали передачи на фронт. Мы вообще обычно встречаемся под покровом ночи с букетами раций для передовой или под судом, чтобы вызволять попавших в беду замечательных людей. Аня расширяет мою душу, ведёт за собой в смелость и любовь.
А ещё Аня – мама двух чудесных деток. У неё глаза как небо.
С Днём Рождения, девушка, посланная мне свыше. Хрупкая, нежная, хрустальная Анечка. Спасибо, что родилась. Спасибо, что случилась со мной.