И вдогонку к открытиям, когда живёшь без машины.
Значит, иду такая ногами и встречаю на своём жизненном пути сигаретные пачки, шоколадные, чипсовые одёжки и прочие нехорошести, которые загрязняют мой любимый город, мою ненаглядную природу.
Так вот, благодаря пешеходности, которая неожиданно случилась со мной, я теперь постоянно поднимаю бумажко-выбрасывательные прибамбасы и бегом несу их в урну. Уже все мусорники в округе знают мой фейс. Так что польза от меня ходячей, тоже есть smile emoticon
Предлагаю устроить мусоровыкидательный флешмоб. Кстати, дети очень легко подключаются к таком квесту – найди ближайшую урну – сделай мир чище
повільно
Коли їздила на машині, стільки всього не помічала. Летіла по справах, а тепер повільно пересуваюсь на тролейбусі чи маршрутці. Любуюсь людьми, роздивляюсь будівлі, місто, посміхаюсь небу. А ще читаю надписи на стінах. І навіть бачу в них вселенські смисли. Наприклад:
“НЕ БІЙСЯ. НЕ БИЙСЯ”
Чи крик болю під надписом на вітрині магазину “МЯСКО” дописано чорним: “СМЕРТЬ, КРОВ”
А ось чиясь образа не помістилась в людині і вихлюпнулася, розлилась по забору нерівними сірими буквами: “ЯНА ЖИРНАЯ ТВАРЬ”
А потім в цій настінній, парканній філософії спалахнуло обнадійливе: “РЕБЯТ, БОГ ЕСТЬ!”
про обрАзи
– Міла, вибач, що ругала тебе із-за капелюха, а виявляється, сама його запихнула в шкаф.
– Мамо, я на тебе зовсім не ображаюсь.
– Розумію. І все ж таки, я дуже перед тобою вибачаюсь.
– Я взагалі не хочу ні на кого ображатися.
– Класно.. А чому?
– Тому що не хочу зіпсувати собі життя.