Місяць: Березень 2015

Скачати [ppsx] MS Power Point Version

Год назад мы думали, если победим Януковича – будет нам счастье. Разжали челюсти монстру, выхватили из мёртвой хватки Украину. Самоликвидировался, сбежал враг.
Перешли на другой уровень сложности, а там – путин.
Когда хуйло провалится в преисподнюю, украинский народ останется один на один с самым непростым соперником – нами самими, укры. Но ведь мы это осознаём и уже начали с себя, правда? Уже просыпаемся от вековой спячки и равнодушия.
Быть может, Бог не оставит нас на второй год и закончится война? Мы изо всех сил стараемся усвоить Урок. Этот Урок звенит в нас Небесной Сотней, плачет могилами лучших людей Украины, которые закрыли нас от ада своими телами и душами. Мы ведь меняемся, да? Ведь не подведём?

Коли моя бабуся почула звістку, що помер сталін, вона перехрестилась і сказала:
– Слава Богу!!! – і розправила плечі.
Це ж якою нечистю треба бути, щоб мільйони людей мріяли про твою смерть..
Бажаю всім нам як можна скоріше дізнатися, що в світі стало на одне Хуйло менше. Розумію, що там все настільки гниле – не лише можновладці, а й душі росіян, але все ж таки..

Каждому из нас даётся время. Нейтральное, безликое. Всем поровну – пресный кусок, насыщенный частичками-мгновениями. И каждый начинает пропускать этот кусок через себя, что-то лепить из него, что-то творить, создавать. И получается жизнь.
Мы поглощаем время как черви перерабатывают почву, насыщая её кислородом. Одушевляем минуты, часы, дни, раскрашиваем своими эмоциями, чувствами, действиями. Украшаем или портим словами и мыслями.
Мы, словно фильтры, пропускаем через себя сгустки времени. Кто-то очищает до кристальной свежести. Кому-то не мешало бы слить осадок.
Мы превращаем однообразное, тягучее время в разноцветную жизнь. Пронизываем её смыслами, прокалываем страхами, отражаем сердцами.
Горсть времени в личное пользование – горсть времени, сыпучего, как песок. Делай с ним, что хочешь. Кто-то асфальтирует, чтоб застыло навечно. А навечно не бывает. Бывают трещины на застывшем. Кто-то находит жемчуг, бывший когда-то песчинкой. А кто-то бросает песок этот в глаза “сопернику”, чтоб дезориентировать, выбить из колеи, чтобы победить. И остаётся с пустыми руками. И сам пустой. Потому, что своей жизнью не надо разбрасываться, распыляться не надо.
У кого-то получается пустыня, где всё выжжено, и только змеи греются под жадными лучами солнца в зените. Кто-то делает детскую песочницу, в которой создаются самые лучшие пасочки в мире, и всем хватает ведёрок и граблей. Кто-то измельчает время-песок в пыль – и пускает по ветру, и дышать неприятно и душно. А кто-то выращивает на песке цветы. Это тяжелее, чем в асфальт или пустыню, зато живое, зато вверх и красиво.
Капелька времени – превращается в реку жизни. Жизнь – в личную территорию – делай, что хочешь – хоть голым ходи, хоть пой во всё горло.. Главное быть. И быть так, чтоб самому понравилось.

Гуляємо по весні і розклеюємо такі от штуки.

Мила:
А почему у меня спина сзади? И попа..

А докторы лечат докторов? А простые люди лечат докторов?

Рік тому були з АвтоМайданом на могилі Шевченка в Каневі, потім поїхали в Моринці, де народився Тарас. Звідти попрямували до Керелівки (нині село Шевченкове), де пройшло дитинство поета.
Вишневий садок біля хати, могила зовсім молодої мами, кущ калини.. Там стає зрозумілим, чому Тарас став Пророком. Там навіть небо дзвенить віршами та присвячує їх землі — найкрасивішій в світі — українській землі..
Коли ми вийшли з хати-музею, нас привітав Женя Ніщук. Він дуже влучно сказав:
– Не треба щоб Тарас був музейним. Він живий!
Дійсно! Ми відчували його дихання в чистому повітрі..
Тарас дивиться на нас уважно, з надією: «Не підведете?»
Після цього паломництва Шевченко перестав бути для мене портретом, іконою. Він ЖИВИЙ.

Коли Марійка йде зі школи, в неї ритуал – вона з усіма вітається.
З сумною бабусею на зупинці:
– Доброго дня Вам!
– Доброго дня, дитино!!!! – стрепенулася бабуся і усмішка засяяла на обличчі, яке пару секунд тому було похмурим.
– Здрастуйте! – махає рукою Марійка строгій жінці, яка фарбує помадою губи.
– Ой, здравствуйте! – і жіночка одразу молодшає років на десять.
– Доброго дня! – вітає Марія засмучену, забігану маму з дитинкою у візочку.
– Привіт! – розквітає дівчина, а її малюк з зацікавленністю дивиться на усміхнену незнайомку в капелюсі з величезним смішним помпоном та рюкзаком за плечима.
Стрибає Марія сонячним зайчиком по вулиці і шаманить – перетворює сірих, закритих людей на гарних, веселих, яскравих, зігріває всіх своєю весною, кожного гладить по душі лагідним словом.
Доброго дня вам, добродії

Марійка з татом закінчили малюнок. А ви чим займаєтесь вночі?

Коли гуляєш з дітьми, розумієш що навколо казка. Сьогодні мандрували по весні.
Березень зустрів нас сонечком і бігав наввипередки з дітьми. Різнокольорові закохані коти мружились та посміхались по-чеширські, потім стікали з парканів і йшли на побачення.
Міла називала калюжу озером і шукала тролів в кущах. Потім знайшла чарівну шаблю, яка прикидалася звичайнісінькою палкою, та лікувала нею дерева.
Ми бачили сніжинку – привіт від зими.
А ще навкруги були серця – з тріщін на асфальті, з плям на землі, навіть калюжі у формі сердечок. Ми увіковічіли деякі цікавості та принесли вам небо з пташками