В юності я кожного дня читала Її вірші про кохання. Вони щось неймовірне робили з душею – хотілось плакати, танцювати, кохати, любити, ЛЮБИТИ..
Я знала напам*ять Їі поезію, бо це не просто рима та слова – це сповідь, це пророцтво, це Бог. Бувало йшла з друзями, зупинялась і починала читати “Любов Нансена”. Мене просили читати ще. І я читала, читала.. Її вірші – як промінці, а люди люблять сонце.
Потім я доросла до Її віршів про Україну. Стояла на Майдані і розуміла, як же боляче було жити Їй, усвідомленній, вільній, мудрій, люблячій, живій, серед нас, сліпих, байдужих, добиваючих в собі Батьківщину.
Тепер мої діти розповідають:
“Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава..”
і я плачу.
В мене в душі є девізи, закони, сформульовані сердцем, принципи – вони родом з поезії Ліни Костенко. Сподіваюсь, всі ми розуміємо, що живемо в епоху неймовірної Жінки, в якій кричить, болить Україна. Ліна Костенко пронесла її крізь пекло радянського режиму, крізь людську глухоту “Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі”. Вона тримає Україну в долонях і в серці, як колись тримав її Шевченко.
Друзі, поруч з нами живе Пророк. Поки у нас є Ліна Костенко – в нас є Україна.
З Днем Народження, Ліна Василівна! Низький Вам уклін.
